Читати книгу - "Закон Братів Капранових"

Тут на думку спадає ідея перша. Називається “груповуха”. Група письменників збираються разом і проводять спільну акцію. Наприклад, стають за прилавок магазину і продають свої книжки. Бажано, звичайно, аби серед них був хоч один “паротяг”, тобто більш-менш відомий автор. Погодьтеся, що групі з трьох-чотирьох письменників легше зібрати людей, ніж одному, хай би навіть маститому. Та й веселіше якось. Гуртом, кажуть, навіть батька бити добре. От у “Науковій думці” почали колись пробувати такий формат - група письменників на чолі з тим-таки “паротягом” Курковим. Усі лишилися задоволеними, в тому числі й магазин. Позитивний приклад є, варто його наслідувати.

А що робити, коли немає такого потужного паротяга? Тут на допомогу може стати спільний дах, або вивіска. Безперечно, така вивіска має бути привабливою для читача. Наприклад, літературний журнал “Кур’єр Кривбасу” проводить зустріч зі своїми авторами. Це приклад абстрактний, оскільки в реальності таке не відбувається. Однак хто захоче реалізувати - ласкаво просимо. Готові приєднатися до вас і допомогти, чим зможемо.

Перспективною видається ідея об’єднання місцевих та столичних авторів. Наприклад, видавництво зі Львова організує акцію зі своїм автором, а на підмогу запрошує “столичних штучок”, як додатковий стимул для читачів. Ми готові спробувати. Агов, видавці, телефонуйте - самі приїдемо, колег привеземо.

Однак нерозв’язаною залишається невеличка проблема - чим забавляти народ? Добре, коли стоїш за прилавком, там лічиш гроші та даєш автографи. А коли в залі сидить сто людей, що з ними робити, аби вони наступного разу теж прийшли? Проблема ускладнюється кількома чинниками - більшість присутніх не читали книжок нашого відомого, а тим більше невідомого письменника. А ті, хто читав, не дуже прагнуть задавати питання. А ті, хто наважиться, зазвичай питають всіляку пургу і нічого по суті. От ви скажете, що це занадто песимістичний підхід. А ми скажемо, що треба бути готовим до гіршого, тоді не буде розчарувань.

Отож логічно постає питання шоу, а чи то імпрези.

Звичайно, найкраща українська імпреза уже відбулася. Шашлики для Азарова та Януковича справили незабутнє враження. ПДВ проголосували наступного ж дня і, до того ж, заднім числом. Проте все-таки немає шквалу звернень працівників Кабміну по наші шедеври. Тож щодо ефективності акції можна сперечатися.

А пам’ятаєте екранізацію “Гекльберрі Фінна” і незабутню імпрезу під назвою “Королівська жирафа”? Ми завжди почуваємося в ролі такої жирафи, коли готуємо чергове шоу. Що поробиш - самі обрали собі долю.

Шоу з удавами та стриптизом, на кшталт нашого останнього “Бабая”, за вдалий досвід не зараховується, бо це всього-на-всього дорого. Класно було б проїхатися з таким шоу по всіх обласних, а краще по районних містах, проте це вже інший бізнес.

Із локальних спроб пригадується потоплення відьом у акваріумі. Ми пробували його у Львові, потім в телевізорі, а тоді у далекому Сургуті на відкритті місцевої української книгарні. І знаєте - на всіх, навіть на сибіряків, воно справило чудове враження. А всіх витрат - акваріум, чотири ляльки та трохи кебети. Крім іншого, це шоу напряму впливає на продаж книжок. Перевірено бухгалтерією.

А Оксана Забужко свого часу на презентації “Хронік від Фортінбраса”, попросила, щоб ми її… лаяли. Ну, ми і взялися. Здається, навіть трохи перестаралися, проте Оксана нам пробачила. Успіх у тої імпрези був колосальний, принаймні, судячи з касового залишку.

Нещодавно ми були на презентації “Енциклопедії постмодернізму”, виданої “Основами”. Організатори заховали попід стільцями п’ять призів і гостям запропонували подивитися, хто що виграв. Пожвавлення в залі не вгавало хвилин із десять. Усі ляскали стільцями та радісно перегукувалися. Не можна не відзначити, що разом із іншими елемента-ми хепенінгу, це зробило презентацію оригінальною і помітною. Не знаємо, щоправда, яка там ситуація з реалізацією.

Проте, коли йдеться про художню літературу, краще від автора її ніхто не презентує. І на радіо, і по телебаченню (якщо вдасться), і при очній зустрічі з читачем.

Розумні люди кажуть: письменник починається там, де є хоч би десяток книжок. Із цим можна погодитися. Але десяток книжок у нас мають сьогодні лічені люди. І якщо виходити з середньої продуктивності - 1 книжка на рік, наступна когорта творців підійде років за сім-вісім. Чи можемо ми чекати? Принаймні ми особисто чекати не збираємося, бо за цей час читачі зовсім забудуть, що українські письменники існують в природі. А тому давайте торсати читача, не зважаючи на те, що наші головні шедеври іще в стадії написання.

Іще один позитивний приклад - Василь Шкляр. Окрім створення якісних текстів він наполегливо їх популяризує - в газетах, журналах, на конкурсах. Ви гадаєте, це робить видавництво а чи якийсь найнятий прес-секретар? Дзуськи. Все своїми руками та головою.

Висновок напрошується сам собою - аби стати відомим, письменнику не досить писати. Треба наполегливо працювати над розширенням і зміцненням своєї популярності.

Піар - це не лайка, а велика робота над встановленням зв’язків з громадськістю, тобто над формуванням авторитету. І не кажіть, будь ласка, що письменники прагнуть відомості, аби потішити своє самолюбство. Насправді вони просто хочуть, аби до них прислухалися. А прислухаються у нас, як і в цілому світі, тільки до людей авторитетних.

Читаємо новини, слухаємо людей і не встигаємо дивуватися. Наприклад, Андрій Курков читає свої твори пінгвінам в німецькому зоопарку. Це уже чиста “королівська жирафа”. Але йому не в падло, коли йдеться про майбутніх читачів. Не про пінгвінів, а про німців, які довідаються про таку незвичайну акцію. Володимир Кличко у вільний час вчиться показувати фокуси. Це іще одна “жирафа”, круті-ше за оригінал хоча б тому, що Кличко - мільйонер. Він на рингу показує таке шоу, що мало не буде. А все одно не лінується, тренується, бо коли в телевізор запрошують, там кулаки не допоможуть, та й розповідати глядачам, як ти йому врізав, можна не дуже довго. А так - розвіяв годинника у ведучого, і глядачам забава, і собі дохід, бо у німецьких телезірок годинники зовсім не дешеві. Жарт.

Зверніть увагу, ми говоримо про людей, у яких і без того з популярністю немає проблем. А може, тому і немає проблем, га?

Зрозумійте правильно - ми не закликаємо письменників показувати фокуси пінгвінам. Ми хочемо, щоб кожен замислився над простим питанням - завтра у мене зустріч з читачами, то чим я їх буду розважати? І хоч би історію якусь згадав цікаву, якщо вже не вміє жонглювати важкими предметами.

Колись у боксі весь призовий фонд отримував переможець. Це