Читати книгу - "Кортик"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ну-ну, — весело сказав Костянтин Олексійович, потискуючи їм на прощання руки, — а на мене ви не гнівайтесь. Вже хто-хто, а я у всьому бажаю вам справжньої вдачі.
Розділ 66
ЛИСТУВАННЯ
Через тиждень хлопці одержали відповідь адресного стола. «На ваше запитання повідомляємо, — говорилося в ньому, — що для одержання справки про адресу необхідно вказати рік і місце народження особи, яку розшукуєте».
— Піди знай, де і коли народилася ця сама Марія Гаврилівна! — сказав Генка. — Ні, треба їхати в Пітер.
— Встигнемо в Пітер, — сказав Мишко, — а ця відповідь — справжнісінький бюрократизм і формалізм. Напишемо секретареві комсомольського осередку.
Вони склали такого листа:
«Петроград, адресний стіл, секретареві осередку РКСМ. Дорогий товаришу секретар! Пробачте за турботи. Справа дуже важлива. До війни 1914 року в Петрограді, на вулиці Мойці, будинок С. С. Васильєвої, мешкали громадянин Володимир Володимирович Терентьєв, його дружина Ксенія Сігізмундівна і мати Марія Гаврилівна. Будь ласка, повідомте, живуть вони там чи куди переїхали. Не всі, звичайно, тому що Володимир Володимирович загинув на лінкорі, а мати і дружина, напевно, живі. Ми вже запитували, але від нас вимагають рік і місце народження, що є справжнісіньким бюрократизмом. Вам, як секретареві РКСМ, треба звернути на це найсерйознішу увагу і випалити розпеченим залізом. З піонерським привітом Поляков, Пстров, Ельдаров».
Хлопці послали листа і почали чекати відповіді. Наближався кінець першого півріччя. Хлопці з усіх предметів мали хороші оцінки, тільки Генка відставав з німецької мови.
— І для чого нам потрібна ця «дойче шпрахе»! — обурювався Генка.
— Як для чого? — відповідав Мишко. — А якщо в Німеччину поїдемо?
— Як же ми туди поїдемо?
— Дуже просто: як тільки буде там революція, то і поїдемо.
Хлопці особливо багато вчилися в ці дні, та і в загоні вистачало роботи. Не було майже, жодного вільного вечора. Робота в підшефному дитячому будинку, заняття в майстернях Будинку піонерів, збір ланки, засідання учкому, комсомольський день (хлопці уже не пропускали жодних відкритих зборів осередку), гуртки займали весь тиждень. А в неділю зранку відбувався загальний збір загону. Крім того, Мишкова ланка листувалася з піонерами міста Хемніца в Німеччині, піонерами Орехово-Зуєвського району і з червонофлотцями. А ще ж треба було разів два-три на тиждень побувати на катку. Хлопці приходили на каток увечері, наспіх переодягалися на тісних лавках і, ставши на коньки, несли свої речі в гардероб. Коньки дерев'яно стукали по підлозі, цей дрібний стукіт речитативом виділявся в загальному шумі роздягалки, оповитої клубами білого морозного повітря, що вривалося з катка через двері, які щохвилини відкривалися.
Дорослі конькобіжці роздягалися в окремій кімнаті. Вони виходили звідти затянуті в чорні трико. Хлопці з шанобливим захопленням шепотіли: «Мельников… Іпполітов… Кушин…»
Плями ліхтарів освітлювали снігові смуги на льоду. По кругу рухалися конькобіжці, дивні в безцільності свого руху. Вони рухалися юрбою, але кожний їхав сам по собі, поодинці, парами, переганяючи один одного. Новачки їхали обережно, високо піднімаючи ноги, незграбно відштовхуючись і рухаючись по інерції.
Всі хлопці й дівчата їздили на «снігурочках», «нурмисах», і тільки один Юрко Стоцький — на «норвежках».
Одягнений в чорний в'язаний костюм, він катався тільки на біговій доріжці, нагнувшися вперед, заклавши руки за спину, ефектно видовжуючи «черезніжку» на поворотах. Всім своїм виглядом він показував повну зневагу до інших.
Мишко і Славик не звертали уваги на Юрка, але Генка ніяк не міг спокійно терпіти Юркової зарозумілості і одного разу, виїхавши на круг, спробував ганятися за Юрком. Генка їздив на коньках дуже добре, краще за всіх у школі, але хіба міг він на «снігурочках» угнатися за «норвежками»! Він ганебно відстав від Юрка на цілих півкруга.
Після цього випадку всі почали дражнити Генку. В нього питали, коли буде його наступне змагання з Юрком Стоцьким. Радили відрізати у «снігурок» їхні закруглені кінці і заточити терпугом. На катку за ним їздили і кричали:
— Ей, валянки, дайош рекорд!
Юра Стоцький торжествував.
Генка з досади перестав відвідувати каток, по вулицях на коньках також не бігав. Він ходив похмурий і одного разу об'явив Мишкові і Славикові, що запрошує їх прийти до нього в суботу на день народження. Хлопці здивувалися:
— З власним частуванням?
— Частування моє, подарунки ваші.
— Прийдемо, — відповіли хлопці, — побачимо твою гостинність.
Розділ 67
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ ГЕНКИ
У суботу ввечері друзі прийшли до Генки і здивовано витріщили очі, побачивши святковий стіл. На його краю свистів струмками пари самовар з розмальованим чайником наверху. Посередині були розставлені тарілки з різним угощенням: шматочки сала, вареники в сметані, пиріжки й монпансьє. По боках стояло шість приборів. Біля столу поралася Агріппіна Тихонівна.
— Оце здорово, — протягнув Мишко. — От так Генка!..
— Нічого особливого, — недбало промовив Генка. — Прошу… — Він театральним жестом запросив їх до столу.
— Що ж ти, Геннадію, зразу до столу запрошуєш, — сказала Агріппіна Тихонівна, — ще ж гості повинні прийти.
— Хто? — спитали хлопці. Генка почервонів:
— Мишко Коровін, а більше ніхто, їй-богу, ніхто.
— А це для кого? — Мишко показав на шостий прибор.
— Це? Ах, це… Це на всякий випадок, мало що… а раптом хто-небудь прийде…
— На які капітали ти все це влаштував? — спитав Мишко.
Генка посміхнувся:
— Це вже справа хазяйська… — Він повернувся до Агріппіни Тихонівни, але не встиг зупинити її.
— Батько прислав, — сказала Агріппіна Тихонівна. — Я кажу: тобі, Геннадію, цих харчів на місяць вистачить, а він і слухати не хоче, давай на стіл та й край. Весь у батька! — додала вона не то з осудженням, не то з захопленням.
— Навіть цукерки прислав, — сказав Мишко.
— Ні, — сказала Агріппіна Тихонівна, — монпансьє Геннадій сам купив: коньки ж він продав…
— Тьотю, — закричав Генка, — адже я вас просив!
— Чого вже там… — відмахнулася Агріппіна Тихонівна. — Воно й краще: валянок не настачиш.
— Якби я знав, що ти заради фасону продав коньки, — сказав Мишко, — то я б до тебе в гості не прийшов.
— Я і без коньків проживу, — махнув головою Генка… — Подумаєш, «снігурочки»! Поступлю в фабзавуч, «норвежки» куплю. Адже ти також свою колекцію марок продав. Га? Навіщо?
— Треба було, — ухильно відповів Мишко.
— Я знаю, — сказав Генка, — ти на шкіряну куртку збираєш. Хочеш на справжнього комсомольця схожим бути.
— Можливо, — непевно відповів Мишко. — Славик свої шахи також продав.
— Хіба? — здивувався Генка. — Кістяні шахи? Навіщо?
— Треба було, — теж ухильно відповів Славик.
Тричі задзвонив дзвоник.
— До нас, — сказала Агріппіна Тихонівна і пішла відчиняти.
У кімнату ввійшов Мишко Коровін, одягнений у формене пальто і кашкет
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кортик», після закриття браузера.