Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."

У Ганачеві після першої, описаної вище атаки, АК посилила оборонні приготування. В ніч із 9 на 10 квітня ще до півночі УПА оволоділа розташованим неподалік селом Ганачівкою та присілками Загір’я і Підкам’яна, вбивши усіх мешканців. Удар на сам Ганачів був завданий передусім зі сходу. Українські партизани захопили будинки, розташовані на краю села (там, зокрема, була заколота багнетами дружина Міхала Нецкажа та їхні п’ятеро дітей у віці від одного до семи років, а його самого важко поранили), але від центру села їх відокремлювала лука та рів із водою. Коли упівці наблизилися до польських позицій, то були зупинені кулеметним вогнем. Близько 5 години українці розпочали наступний штурм, тим разом із західного боку, але знову були відбиті. На світанку захисників Ганачева підтримав підрозділ АК поручника «Стшали». Польська контратака викликала сум’яття в лавах УПА, але не повелася під вогнем із п’яти великокаліберних кулеметів. Близько 7.30 упівці розпочали чергову атаку в напрямку млина, розташованого на північний захід від центру села. Їх спинила польська контратака — у бою загинув один із єврейських партизанів. Близько 9 години упівці почали відступ. Поляки підрахували, що втрати українців склали від тридцяти до сімдесяти вбитих. Поляки втратили шістдесят шість осіб, у тому числі двадцять шість полягли в Ганачеві (в тому числі, вищезгаданий єврейський партизан), а решту в присілках[224].

Після того нападу було вирішено евакуювати село, проте усі спроби виїзду постійно закінчувалися сутичками з УПА. Активність польської самооборони та чутки про перебування в селі радянських партизанів урешті накликали на Ганачів німецькі репресії. 2 травня німецька пацифікаційна експедиція знищила рештки села. Були вбиті шістнадцять вояків АК і близько тридцяти цивільних жителів. Молодих чоловіків забрали до в’язниці. Решту вцілілих мешканців вивезли.

12 квітня упівці, підтримані СКВ із навколишніх сіл, напали на Гутисько (повіт Бібрка). Були замордовані сто один поляк. У звіті Центральної Опікунської Ради читаємо: «Нападники знущалися: різали пилою, виколювали очі, дерли паси шкіри, палили чоловіків. Загинуло також чимало жінок»[225]. 18 квітня боївка ОУН ліквідувала тринадцять поляків (лише чоловіків) у селі Майнич (повіт Самбір). Наприкінці квітня були спалені присілки Ґавлики, Березина, Пташники та польські господарства в селі Долина Добротвірська в повіті Кам’янка Струмилова. Загинули понад двадцять поляків. Того ж місяця УПА напала також на Горпин в повіті Кам’янка Струмилова. Були спалені польські обійстя, церква і притулок, який провадили черниці. Загинула тридцять одна особа польської національності. В Гумниськах того ж повіту вбиті одинадцять осіб, у Ланах Польських — двадцять одна, в Лапаївці — двадцять три, Рожанці — п’ятнадцять, Руді-Селецькій — шістнадцять, а в Костянтинівці — двадцять п’ять.

На початку травня українські націоналісти напали на село Держів у Стрийському повіті. У цьому випадку ми можемо порівняти польські та українські документи. В польському читаємо: «Банда вимордувала 65 осіб, переважно стариків, жінок і дітей. Чоловіки боронилися, вбивши 2 нападників [...] 20 осіб і 3 сестер черниць замордували в [латинській] церкві, причому спалено все внутрішнє спорядження храму»[226], натомість у українському: «Група Явора з місцевою повітовою боївкою обступили село Держів, в якому поміщувалося багато поляків, щоб почати чистку польського елементу. Поляки почали тікати до костела і там замкнулись. Інші сиділи в хатах замкнені так, що важко було дістатися до середини. Тому почали палити хати, рівно ж спалено костел. Втікаючих ляхів стріляли. В час цієї суматохи впало жертвою також кількох українців, які разом з поляками тікали. Під час акції забито 60 поляків»[227]. Ще шістнадцять поляків з Держова бандерівці убили в прилеглому лісі, де ті намагалися сховатися.

4 травня боївка ОУН замордувала вісім поляків у селі Комарники в повіті Турка. Як скаржився оунівський командир, «решта повтікали в поля, бо не було змоги з такою кількістю людей обсадити відповідно ціле село»[228]. В іншому звіті ОУН читаємо: «В Задвірю дня 12 V поляки дістали ультімат і ще цієї ночі зліквідовано 13 мужчин і 4 жінки. Це поділало так, що всі поляки вибралися того самого дня»[229].

22 травня близько 5 години ранку УПА напала на Бринці Загірні (повіт Бібрка) у Львівському воєводстві. Були жорстоко замордовані від ста двадцяти до ста сорока п’яти поляків. Їхні будинки спалили. 24 травня в селі Батятичі (повіт Кам’янка Струмилова) українці вбили п’ятнадцять поляків. У повіті Рудки в ніч із 13 на 14 червня спалено шість польських сіл. У ніч із 16 на 17 липня УПА напали на село Красне повіту Скалат. Убито п’ятдесят двох поляків, спалено близько сотні різних споруд. Вціліли ті, хто сховалися в місцевій латинській церкві та на плебанії.

УПА також намагалася атакувати міста. На початку 1944 року Збараж врятувала від бійні заметіль, яка паралізувала українські приготування. 6 травня українські партизани напали на передмістя Долини, «вчинивши нечувані зґвалтування молодих польок, а потім спаливши убитих»[230]. Замордовані були близько двадцяти осіб. 8 травня УПА напала на передмістя міста Буська — Воляни. Були спалені більшість польських будівель, убито дві особи. У ніч із 25 на 26 травня УПА атакувала місто Лопатин у Радехівському повіті. Замордовані одинадцять поляків, кілька поранені. 2 липня листівки, в яких полякам «відмовляли в гостинності», з’явилися в Городку Яґеллонському. Навколо Бережан у радіусі близько чотирьох кілометрів УПА розставила на дорозі вартових, які не впускали до міста селян із продуктами харчування.

В липні 1944 року антипольські акції почалися навіть у Бещадах, де до приходу радянських військ були замордовані щонайменше двісті-двісті п’ятдесят осіб. Найбільша бійня трапилася в Балигороді, де щой-но створена сотня УПА Володимира Щигельського «Бурлаки» розстріляла сорок дві особи.

То лише окремі приклади нападів. Варто відзначити, що разом із поляками гинули євреї, котрих поляки переховували. Згідно з планами ОУН-Б євреїв слід було «примусово виселити». Проте, коли УПА стала силою, з якою треба було реально рахуватися, Голокост властиво вже завершився. Депортаційні плани втратили актуальність, перш ніж українці отримали змогу їх реалізувати. В цій ситуації українські партизани постановили використати вцілілих євреїв для власних цілей, приймаючи до своїх лав фахівців: лікарів, ремісників. Хоча дехто з них, схоже, щиро повязав свою долю з УПА, скажімо, доктор Самуель Нойман, котрий, мабуть, загинув у бою з радянськими військами в липні 1945 року в Чорному Лісі, чи Шая Варм, заарештований 9 серпня 1944 року, і за зв’язки з націоналістами засуджений до двадцяти років таборів, проте більшість із них