Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."

року кількість нападів на польське населення почала стрімко зростати. До антипольської акції долучалися чергові рейдуючі підрозділи УПА та цілі райони ОУН. 5 лютого після 20 години в Слобідці Більшівцівській (повіт Рогатин) були вбиті дев’ятнадцять поляків. У ніч із 9 на 10 лютого УПА атакувала Чижів у Золочівському повіті. Нападники розстріляли двадцять чоловік. У ніч із 10 на 11 лютого в Бокові (повіт Підгайці) упівці замордували шістдесят поляків. 15 лютого в Фірлейові були замордовані сімдесят п’ять поляків, поранені двадцять п’ять. 16 лютого в Слобідці Васильковецькій полягли вісім осіб. Серед жертв було «немовля, якому злочинці поламали ручки та прибили його до колиски»[219].

Священик Станіслав Щепанкевич, парох парафії Ігровиця, написав 26 лютого 1944 року до архієпископської курії у Львові:

У ніч із 23 на 24 II о год. 11 близько 300 озброєних розмаїто (палі, сокири та вогнепальна зброя) [осіб] напали на Малу Березовицю, де самих винятково поляків замордували 131 особу, не рахуючи важко попечених, оскільки понад 40 чоловік спалили живцем, спершу зв’язавши (жінки та діти). Жахливе та страшне видовище — розпороті ножами нутрощі та пробиті наскрізь кілками діти. Вцілілі поляки, яким вдалося втекти з М[алої] Березовиці, виїжджають якомога хуткіше на чужину. Березовиця віддалена від Ігровиці на 8 км. Хвилювання й переляк опанували Ігровицю — переляк і паніка, підсичувані погрозами, ск.: тут таке саме буде[220].

Ці погрози пізніше справдилися, хоча Ігровиці доведеться ще кілька місяців чекати «своєї черги».

28 лютого УПА атакувала Коростятин у Бучацькому повіті. Упівці (можливо, із сотні «Сірі Вовки») атакували водночас село та залізничну станцію. Нападники були озброєні, зокрема, сокирами, якими на станції вбили залізничних службовців із сім’ями та подорожніх, котрі чекали на потяг. Загинула двадцять одна особа, в тому числі один випадково вбитий українець. Були також демонтовані 80 метрів залізничного полотна. Водночас інші упівці забивали поляків у селі. Допіру прибуття польського партизанського загону з Пужників змусило УПА відступити. В Коростятині полягли 135 поляків.

9 березня в Широкому Полі вчинено напад на польських осадників, переселених сюди німцями з околиць Рави-Руської. Були спалені двадцять чотири будинки та вбиті п’ятдесят вісім осіб. 12 березня атаковане село Майдан у повіті Копичинці, замордовані тридцять п’ять поляків. У ніч із 24 на 25 березня в селі Біле (повіт Перемишляни) УПА замордувала вісімдесят поляків. У березні в повіті Копичинці в Чорнокінецькій Волі були вбиті двадцять п’ять поляків, у Целієві — десять, Яблунові — сорок п’ять, Коцюбинчиках — тридцять, Оришківцях — п’ятдесят. Також у березні чотири рази зазнала нападу Гута Верхобузька, що змусило мешканців евакуюватися. Юстин Довгань свідчив на допиті: «Приблизно через 2 тижні після погрому села Гута-Пеняцька наша банда спільно з волинською бандою УПА, а також і бандами УПА навколишніх сіл вчинили напад і погром у селі Гута-Верхобузька [...] Внаслідок погрому було спалено близько 60–70 будинків [...], вбито [...] близько 100 осіб»[221].

Одне з найбільших убивств березня сталося в домініканському монастирі в Підкамені. На початку березня монастир опинився безпосередньо у фронтовому запіллі. Німці почали непокоїтися існуванням у цьому містечку озброєної самооборони, тому вони зажадали видачі зброї. Поляки здали тільки частину нагромадженого озброєння. Тим часом німці досягли порозуміння з прибулим із Волині куренем Макса Скорупського «Макса» щодо співпраці проти радянських військ. Воднораз вони запропонували, «щоб цей курінь заняв Підкамінь»[222], на що українці погодилися. 11 березня німці покинули містечко. Увечері того ж дня упівці підійшли під монастир, вимагаючи харчів і впустити їх за мури. Поляки передали їм їжу, але не відчинили брами. Під ослоною ночі частина народу втекла з монастиря. Наступного дня близько 9 години ранку, коли поляки знову не відчинили монастирської брами, споруду почали обстрілювати з кулеметів. Поляки намагалися чинити опір — стріляли з вогнепальної зброї, кинули кілька гранат, можливо, вбивши кількох нападників. Невдовзі упівці припинили вогонь і зажадали, щоб усі покинули монастир, обіцяючи полякам, що всіх відпустять на волю. Коли ті почали виходити, упівці знову відкрили вогонь і, скориставшись сум’яттям, увірвалися за мури, вбиваючи усіх стрічних. Полягли близько ста чоловік. Певну кількість поляків убили також у містечку. Пограбування монастиря тривало кілька днів. Незважаючи на це, на горищі врятувалися кільканадцять осіб, які впродовж кількох днів живилися тільки снігом.

У квітні 1944 року на Страсний тиждень УПА розпочала масову антипольську акцію вже в усій Східній Галичині. У такий спосіб був використаний волинський «досвід» весни 1943 року, коли у великодній період учинено напад, зокрема, на Янову Долину. 2 квітня повітова боївка ОУН і сотня УПА «Гайдамаки» напала на колонію Зем’янка неподалік Довгого Войнилова на Станіславщині, убивши близько сорока поляків і спаливши п’ятдесят дві садиби. У ніч із 3 на 4 квітня українці напали на село Румне (повіт Рудки). Спалені шістдесят будинків, убиті двадцять сім мешканців. 4 квітня «Гайдамаки» та повітові боївки атакували польські колонії, розташовані між Перекосами та Протесами, убивши близько двадцяти осіб. 6 квітня в селі Довгому Войнилові замордовані шістдесят п’ять осіб. 6 квітня в Стриганці (повіт Кам’янка Струмилова) спалено польські господарства та вбиті п’ять поляків. У ніч із 6 на 7 квітня УПА напала на село Моосберґ у ґміні Шкло. Замордований тридцять один поляк. Тієї ж ночі дощенту спалене село Пишівка (сорок п’ять обійсть). Полягли п’ятдесят дві особи, котрі переважно згоріли в полум’ї або вчаділи. В свою чергу, в селі Лісок (повіт Кам’янка Струмилова) загинули від тринадцяти до вісімнадцяти поляків. У Жовківському повіті упродовж перших двох тижнів квітня українці напали на села Фійна, Воля-Висоцька, В’язова, Липина, Янівка, Майдан, Зіболки, Жузи, Мацошин, Скварява, Великі Мости і Замочок.

У Великодню ніч із 9 на 10 квітня УПА вчинила численні атаки на польські села в багатьох повітах Галичини. «Гайдамаки» та повітова боївка о 21 годині напали на село Томашівці, спаливши триста господарств і вбивши близько сорока осіб. Тієї ж ночі в Пняках у Калуському повіті загинули «низка людей», а в Соколові, за 15 км від Стрия, було спалено половину будинків і забито п’ятеро осіб. У Дрогобицькому повіті боївка ОУН напала на село Зади:

Акція почалася о годині 23.30 оточенням села з чотирьох сторін, водночас п’ята група увійшла на чолі з командиром боївки у центр села. [...] Жінок і дітей залишено. [...] Всі групи, що оточували село [...], вичищали визначені хати. [...] Акцію завершено о 2.30 ранком. Спалено всі польські господарства (52), школу, сільське правління. Вбито 30 мужчин, 5