Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

Він кинув блокнот на стіл, сторінки розкрились на карті з червоними хрестиками. Кольт глянув на Германа, потім на Максима.

— Ось чому я вас зібрав, — почав він, його тон став різким. — У нас проблема, яку поодинці не розгрібсти.

Він замовк, підбираючи слова, потім продовжив:

— Ті бійці біля Палацу Спорту — лише верхівка. Розвідка донесла: угруповання стягуються на околицях. Координують щось велике. Але найгірше — ці маршрути й цілі, — він кивнув на блокнот.

Кольт указав на блокнот, що лежав на столі, його пальці легенько постукали по закривавленій обкладинці.

— З вашою знахідкою все складається, — сказав він, голос твердий, погляд зосереджений. — Таємні ходи, які вони шукали, — це для удару в спину. Якщо пройдуть, ми навіть не встигнемо зброю схопити.

Він глянув на Германа й Максима, його тон став різким, як удар.

— Треба їх випередити. Часу майже немає.

Кольт замовк, ніби зважуючи слова, потім продовжив:

— Поки ти, Германе, ганяв із Максимом, ми копали про "Більшовиків" та інші групи. І знаєш що? Не тільки вони попали під удар. Два табори знесли майже одночасно. Це не випадковість — це координація.

Максим потер підборіддя, його цинізм поступився напрузі.

— То це не просто бійка за шмат землі? — буркнув він, очі звузились.

Кольт кивнув, його погляд потемнів.

— Ні. Це винищення. Але заради чого — поки темрява.

Герман схрестив руки, його голос став низьким.

— Питання, хто "вони" і що робитимуть, коли всіх виріжуть.

Кольт зітхнув, відійшов до вікна. За склом місто лежало під сірим небом, мряка після дощу глушила звуки, але тиша брехала — Пустота ніколи не спала.

— У тім і біда, — протягнув він. — Чіткого немає. Тільки те, що "Більшовики" й ще два табори — перші в списку. Якщо не рознюхаємо, хто й навіщо, наступними будемо ми.

Максим глянув на Германа, його тон став твердим.

— Виходить, один шлях — вияснити, що за цим стоїть, поки не пізно.

Кольт кивнув, його очі блиснули рішучістю.

— Точно. І часу — на пальцях порахувати.

Він схрестив руки, його постава випрямилась.

— Самі не впораєтесь, — сказав він, голос став важким. — Ви з "Ядром" уже скооперувались, це дало старт, але мало. Треба зібрати всіх угруповань. Лідерів — сюди, в Цитадель. Обговорити план.

Герман примружився, його іронія проявилась у кривій усмішці.

— Ти ж розумієш, що це не прогулянка? — кинув він. — У кожного свої понти, половина нас за серйозних не тримає.

Максим хмикнув, підхопивши:

— Ага, лідери скоріше окопаються в своїх норах, ніж побіжать сюди на раду. Віри в чужі плани у них нуль.

Кольт усміхнувся — холодно, але впевнено.

— Тому ви й потрібні, — відрізав він, указавши на обох. — Герман — "Чорна Мітка", тебе знають. А ти, Максим…

Максим напружився, його брова смикнулась угору.

— А ти не просто з Форту, — продовжив Кольт, його погляд став пильним. — Паладин із репутацією. Рада Цитаделі тебе пам’ятає до сих пір.

Герман глянув на Максима, його усмішка стала ширшою.

— Диви, яка зірка, — кинув він, жартома штовхнувши напарника плечем.

Максим відмахнувся, його цинізм прорвався.

— Легенди прибережіть на потім, — буркнув він, але кутик губ смикнувся. — Отже, зібрати лідерів і притягти сюди.

Кольт кивнув, його обличчя стало кам’яним.

— Так. Не об’єднаємося зараз — це початок кінця. Не тільки для Цитаделі, а для всіх.

Він відштовхнувся від столу, розправив плечі, підбиваючи підсумок.

— Удачі, хлопці. Відпочиньте вночі, наберіться сил. Зранку — в арсенал, беріть краще спорядження. І беріться за діло.

Герман коротко кивнув, його тон став твердим.

— Зрозумів, Кольт. Не підкачаємо.

Максим встав, його очі блиснули готовністю.

— Будемо на ногах, — кинув він, стиснувши кулак.

Кольт затримав погляд на них, потім відвернувся до вікна, схрестивши руки. За склом Цитадель тонула в ночі, лише далеке виття монстрів порушувало тишу — нагадування, що Пустота близько.

Герман поплескав Максима по плечу, його голос був легким, але з ноткою втоми.

— Ходімо, знайдемо куток, де можна завалитись, — кинув він. — Завтра день довгий, як тунель.

Вони рушили до дверей, шум голосів із залу накрив їх, ніби Цитадель дихала в унісон із Пустотою. Кольт, усе ще стоячи біля вікна, кинув услід, його тон став гострішим:

— Лідера Рейдерів теж приведіть на збір. Це ключ. Вони можуть стати частиною гри, якщо ми їх перетягнемо.