Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Чужий світ може здаватися казкою,

допоки він не вимагає доказів твоєї сили.

Я йшла по вулиці Пряній, і серце калатало так, ніби мене чекало якесь випробування. Це був не перший мій день у «Трави й зілля», але тривога не зникала. Кожен покупець здавався загадкою, а кожна баночка — потенційною катастрофою.

Крамниця була зовсім поруч. Її фасад із зеленими лозами, що обплітали стіни, та темними вікнами з магічними символами нагадував про те, що це місце — частина іншого світу. Я все ще не почувалася його частиною.

Коли я увійшла, мене зустрів знайомий аромат м’яти, чебрецю й деревини. Полички з баночками виглядали ідеально, і саме це мене лякало. Усе було так правильно, що моя присутність тут здавалася зайвою.

— О, ти вже тут! — почувся теплий голос Вельмора. Він стояв за прилавком, дбайливо розкладаючи нову партію товару. Його спокійна усмішка мала дивовижну здатність знімати напругу.

— Готова до роботи? — запитав він.

— Як ніколи, — спробувала відповісти я впевнено.

Вельмор, ніби читаючи мої думки, лагідно кивнув на прилавок.

— Ну що ж, почнемо з настоянок. Їх треба розкласти на місця, — сказав він, простягаючи мені кілька баночок.

Я підійшла до стійки й уважно розглядала мішечки з травами. Вельмор швидко почав пояснювати:

— Це еліксир меліси, — сказав він, вказуючи на яскраво-зелені листочки в баночці. — Вона заспокоює головний біль. Ось чебрець — відмінний засіб від застуд. А це звіробій — зміцнює нерви. Ти з цим впораєшся.

Ми взялися до роботи. Я старанно повторювала все, що показував Вельмор. Це було навіть заспокійливо, поки я не нахилилася, щоб поставити одну з банок на нижню полицю. Лікоть зачепив верхній стелаж.

Гучний брязкіт скла розірвав тишу, як грім. Настоянки падали одна за одною, їхній вміст розтікався підлогою. Я застигла, не вірячи, що це сталося знову.

— Корі… — повільно почав Вельмор, і в його голосі прозвучала невимовна втома. Він прикрив обличчя руками, ніби молився про терпіння. — Кассандр вчора складав це більше двох годин.

Я подивилася на нього, потім на кольорові калюжі під ногами, й знизала плечима:

— Слухай, ну це ж не я їх так поставила. Хто кладе банки так, щоб їх можна було зачепити? Це ж ненадійно!

— Ти серйозно? — пробурмотів Вельмор, втупившись у мене. — Ти буквально ходяча катастрофа. Я не скажу Кассандру, а ти прибери тут. І, заради всього святого, більше нічого не зачіпай. Не вірю, що раніше ти працювала офіціанткою.

Я зітхнула й пішла за ганчіркою.

— Ти взагалі… — почав Вельмор, але замовк, ніби обдумуючи свої слова. Нарешті запитав:

— Ти його ненавидиш?

— Кого? — здивувалася я.

— Кассандра. Ти ж явно не ставишся до нього з любов’ю.

Я задумалася.

— Не знаю… Наче ні. Я просто хочу додому, — відповіла я спокійно й взялася витирати підлогу.

Ми тільки-но закінчили розкладати баночки, коли до крамниці зайшла відьма в чорному плащі з високою зачіскою. Вона уважно оглядала полички, ніби підбирала щось особливе.

— Мені потрібна лаванда для сну й… щось для захисту, — звернулася вона до мене.

— Лаванда… чудовий вибір для сну, — почала я, намагаючись звучати чітко. — А для захисту… можливо, звіробій?
Відьма кивнула, хоча її оцінювальний погляд змусив мене бажати провалитися крізь підлогу.

— Звіробій підійде, але ти могла б додати щось сильніше.

Я вже відкрила рот, щоб відповісти, але тут втрутився Вельмор:

— Рутова трава в поєднанні зі звіробоєм — ідеальний варіант.

— Так, це ідеально, — відьма задоволено кивнула й вийшла.

Я відчула полегшення. Вельмор подивився на мене зі сміхом у погляді:

— Ну, принаймні цього разу ти не переплутала лаванду із колосками тиралії.

— Вони ж виглядають однаково, — я засміялася, хоча всередині все ще почувалася ходячою катастрофою.

Новий покупець перервав мій сміх. Це була літня відьма у витонченій сукні. Її обличчя випромінювало доброту, а голос звучав спокійно. Вона уважно розглядала трави, потім звернулася до мене:

— Мені потрібно щось від мігрені й болю в колінах.

Моє серце прискорилося. Я пригадала, що квіти пижми добре допомагають від мігрені, але що дати від болю в колінах? Швидко глянувши на Вельмора, я помітила його мовчазний кивок, який ніби підштовхував мене спробувати самій.

— Пижма підійде від мігрені, — сказала я, намагаючись звучати впевнено. — А для колін… можливо, гірчичний порошок із імбирем?
Відьма похитала головою:

— Пижма добре, але імбир не дуже. Щось більш дієве?

Я завмерла, намагаючись пригадати хоч щось корисне. На щастя, втрутився Вельмор:

— Концентрований еліксир із глоду та лопуха. Він знімає біль і сприяє регенерації.