Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Наступне зілля було густим і темно-червоно-коричневим, його запах нагадував змішані ягоди й… щось металеве.

— Це… отрута? — припустила я, відсмикуючи руку.

— Добре, що ти це зрозуміла, — коротко промовив він.

Після п’ятого і шостого флакону Кассандр зупинив мене.

— Тепер обери, яке зілля ти вип’єш.

Я подивилася на всі флакони. Зелений? Синій? Жовтий? У мене не було часу на довгі роздуми.

— Жовтий, — впевнено відповіла я. — Це точно настоянка бадьорості.

Я піднесла флакон до губ і вже нахилила його, коли рука Кассандра блискавично схопила мою.

— Зупинись, — сказав він з крижаним спокоєм.

— Що?! — я завмерла, здивована.

— Це отрута повільної дії. Ти б, може, і відчула прилив сил, але потім… мені б довелося тебе рятувати.

— То навіщо ставити цей флакон на стіл?! — обурилася я, відчуваючи, як серце стукає від страху.

— Щоб ти вчилася, — його голос був суворим, але в очах промайнуло щось схоже на полегшення.

Я закотила очі.

— Що ти винесла з цього екзамену? — спитав Кассандр.

— Що ніколи не варто пити зілля, якщо ти хоч трохи сумніваєшся, — буркнула я, кидаючи на нього сердитий погляд.

Він посміхнувся, вперше за весь час.

— Хороший початок. А тепер йдемо, тобі знадобиться ще багато практики, щоб вижити.

Я тільки закотила очі, але в душі розуміла: це була не лише перевірка, а й урок, який мені дійсно знадобиться в цьому небезпечному світі.