Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

Заледве він закінчив фразу, як першу ємність із рибою, наполовину заповнену піском та водою, обережно переправили на яхту — живим ланцюгом. А потім ще і ще — з інтервалом приблизно п’ять хвилин.

— О Боже! — скрикнув Стренґвейз. — Вони вже майже завантажили судно! А це означає, що завтра зранку відпливуть. Боюся, що вони вирішили «підчистити» це місце, забравшись із острова, і це — їхня остання ходка.

Бонд ще хвильку постояв на березі, відтак вони зі Стренґвейзом пішли доріжкою до будинку, полишивши Кворрела спостерігати в бінокль за подальшими подіями.

Зручно розташувались у вітальні, й поки Стренґвейз змішував собі віскі зі содовою, Бонд вдивлявся у вікно, напружено розмірковуючи.

Була шоста вечора, і жуки-світляки починали світитись у темряві. День швидко згасав, на східному небозводі уже виплив блідо-жовтавий місяць. Легенький вітерець покрив брижами водну гладінь бухти, й білі бурунчики хвильок розбивались об прибережний пісок. Кілька хмаринок, забарвлені останніми променями сонця в рожеве та жовтогаряче, швидко танули над головою, і шелестливі пальми тихо шепотіли, потривожені вітром зі суші.

Вітер-Могильник, — криво посміхнуся Бонд. Тож сьогодні вночі він саме таким і стане. Унікальний шанс для цього — й умови майже ідеальні. Хіба що суміш для відлякування акул так і не надійшла вчасно. Але це — лише уточнення, а не пошук виправдань. Не для цього він подолав дві тисячі миль і мав на совісті п’ять людських життів. Та все ж Бонд мимоволі здригнувся, подумавши про майбутню підводну пригоду, яку вже подумки відтермінував до завтра. Раптом відчув огиду до моря і страх перед усім, що його населяло. Мільйони крихітних антен, котрі налаштуються на нього, коли він їх минатиме; усі ті очі, що розплющаться і невідривно споглядатимуть його; усе те посилання імпульсів, що припиниться лише на якусь соту частку секунди, а потім знову відновиться; безформні вусики, котрі потягнуться за ним, аби схопити — однаково безпорадні як у темряві, так і на світлі.

Йому доведеться пройти повз міріади таємниць. Упродовж трьох сотень ярдів, змерзлий і самісінький, він долатиме ліс незвіданого у напрямку смертельної цитаделі, охоронці якої уже вбили трьох людей. І він, Бонд, після тижневого байдикування на сонці під пильним оком дбайливої няньки, мусить вирушати вже сьогодні, буквально за кілька годин, під щільний покрив чорної води! Це було немислимо, цілком божевільно! Усе Бондове єство повстало проти цього, й нігті впились у спітнілі долоні.

Почувся стукіт у двері, й увійшов Кворрел.

Бонд був радий, що може встати, відірватись од вікна і підійти до крісла, де сидів Стренґвейз, насолоджуючись віскі під затіненою настільною лампою.

— Вони продовжують вантажитися, розклавши багаття, капітане, — доповів Кворрел. — І далі зі швидкістю одна ємність за п’ять хвилин. Гадаю, їм знадобляться для цієї роботи ще принаймні десять годин. Впораються десь о четвертій ранку. Не відпливатимуть до шостої — надто небезпечно оминати рифи до настання світанку.

Із чудового обличчя кольору червоного дерева на Бонда дивилися теплі сірі очі. Кворрел чекав подальших вказівок.

— Я вирушаю рівно о десятій вечора, — нарешті спромігся озватися Бонд. — У районі скель: зліва від берега. Чи не зміг би ти почастувати нас обідом, а потім перенести оснащення на галявину перед будинком? Умови просто ідеальні — я доберуся на місце за півгодини.

Він щось підраховував на пальцях.

— Дай мені запали, що спрацьовують від п’яти до восьми годин. І ще один, який детонує впродовж п’ятнадцяти хвилин: це на випадок, коли щось піде не так. О’кей?

— Кей, кей, кепе! — закивав головою Кворрел. — Полиште все на мене!

І вийшов.

Бонд поглянув на пляшку з віскі, враз наважився і налив собі півсклянки — поверх трьох кубиків льоду. Тоді витягнув коробочку з амфетаміновими таблетками і запхав одну з них собі в рот.

— За удачу! — кивнувши до Стренґвейза, відпив великий ковток віскі. Насолоджувався міцним напоєм, якого не куштував уже тиждень.

— А тепер, — озвався Бонд, — розкажіть мені детально, що саме вони зараз роблять і коли мають намір відплисти. Скільки часу їм знадобиться, щоб очистити острів від своєї присутності та пройти крізь рифи. Якщо вони тут востаннє, то не забувайте, що їм треба взяти на борт ще шістьох людей і додатковий вантаж. Обговорімо все якнайдетальніше.

За мить Бонд уже був поглинутий технічними та організаційними деталями майбутньої операції, і врешті йому вдалося відігнати від себе тінь страху.

Рівно о десятій його мерехтлива чорна постать, сповнена очікування та неспокою, зістрибнула зі скель у десятифутову товщу води і зникла в морі.

— Нехай вам щастить! — сказав Кворрел, звертаючись до того місця, де під водою щез Бонд. І перехрестився. Тоді разом зі Стренґвейзом вони повернулися в будинок, аби сторожко заснути, з побоюваннями очікуючи, що з того всього вийде.

Долина тіней

Бонд опустився на дно під вагою магнітної міни, яка клейкими стрічками була прикріплена йому до грудей, а також завдяки свинцевому поясові, одягненому для коригування підіймальної сили балонів зі стиснутим повітрям.

Він ані на мить не зупинявся і швидко просувався вперед, майже занурившись головою у пісок, долаючи перші п’ятдесят ярдів піщаного дна. Ласти на ногах могли б удвічі збільшити його швидкість, якби Бонд не був обтяжений міною, сталевим поясом і гарпунною рушницею у лівій руці; втім, він оперативно подолав відстань та вже за хвилину зупинився перепочити в тіні величезного коралу.

Бонд проаналізував свої відчуття.

Йому було тепло в гумовому костюмі, навіть тепліше, ніж якби плив на поверхні під сонцем. Рухи його ніщо не сковувало і дихалося йому легко — до того ж дихання було ритмічним і навіть розслабленим. Він спостерігав за крихітними бульбашками повітря, що сріблястими перлами підіймалися над кораловим виступом, та молив Бога, щоби бодай незначні хвилі приховали це.

Тут, на відкритій місцевості, Бонд був спроможний бачити достатньо далеко. Ліхтарик у нього на лобі світив м’яко і розсіяно, проте недостатньо сильно для того, щоб розвіяти силуети на горбкуватому піщаному дні. До рифів світло не доходило, тож тіні там залишалися чорними і непроникними.

Він наважився увімкнути ще й ліхтарик-«олівець» — і нижня частина коралового нагромадження відразу ж ожила. Актинії108 з криваво-червоними тільцями привітно помахали йому оксамитними щупальцями; відчувши сигнал тривоги, колонія чорних морських їжаків звела сталеві шипи-колючки; а волохаті морські багатоніжки розпрямили усі сто ніжок, запитально дивлячись на Бонда головами без очей. Біля підніжжя коралового наросту, в піску, риба-жаба109 неквапно втягнула жахну бородавчасту голову в тулуб,