Читати книгу - "Живи і дай померти, Ян Ланкастер Флемінг"

жоден хижак не зможе на нього напасти, якщо у воді не буде крові, або якщо його страх не передасться рибі. Стосовно восьминога, скорпени чи мурени, то Бондові слід було лише уважно дивитися під ноги. На його думку, в тропічних водах найбільшу небезпеку для плавців становили тридюймові колючки чорних морських їжаків, і біль, якого вони можуть завдати, справді здатний перешкодити йому виконати завдання.

Наступного ранку близько шостої вони вирушили в путь і о пів на одинадцяту були в «Бо Дезерт».

Як виявилося, це прекрасна стародавня плантація площею приблизно тисячу акрів — із руїнами пречудової старовинної садиби, що вивищувалися над бухтою. Прикрита заростями гвоздичного перцю та цитрусовими в облямівці широколистих дерев і пальм, садиба мала давнє минуле, яке сягало часів Кромвеля. У вісімнадцятому столітті садибам прийнято було давати романтичні назви; тож частенько ямайські маєтки називалися помпезно: «Прекрасне повітря», «Чудовий вид», «Боскобель», «Гармонія», «Німфенберґ» — чи хоча би «Панорама», «Задоволення» або «Гармонія».

Стежка, невидима з острова навпроти, вивела їх до маленького відпочинкового будиночка. Після скромного умеблювання хатинки в бухті Манаті ванні кімнати й бамбукові меблі нового помешкання видавалися навіть розкішними, а строкаті циновки на підлозі загрубілі підо­шви Бонда сприймали як майже оксамитові.

Крізь планки жалюзі Бонд поглянув на садок, що пломенів яскраво-червоними квітами гібіскусу, бугенвілії107 і троянд, які вдалині увінчувалися маленьким півмісяцем білого піску, затіненим стовбурами пальм. Він присів на підлокітник крісла і поглядом помандрував далі — через блакитні смуги моря та коричневих рифів — аж до підніжжя острова. Верхню частину його прикривало розлоге листя пальм, але лінія вертикальних рифів виглядала в півтіні спекотного сонця сірою і важкодоступною.

Кворрел готував для них обід на примусі — аби не видно було диму. Після обіду Бонд придрімав, а тоді оглянув оснащення з Лондона, яке Стренґвейз переслав йому з Кінґстона. Зокрема, приміряв тонкий чорний гумовий водолазний костюм, який щільно облягав його — починаючи від тісно припасованого шолома з плексигласовим склом для очей і аж до чорних ластів на ногах. Костюм облягав його, мов рукавичка — тож Бонд подумки подякував відділу «Q» за тямущість.

Потім вони з Кворрелом протестували ще й кисневі балони, в кожному з яких було тисячу літрів кисню, спресованого під тиском двісті атмосфер, і Бонд вирішив, що сам механізм подачі повітря акваланга безвідмовний та простий у користуванні. На тій глибині, на якій він збирався працювати, запасу кисню мало вистачити йому майже на дві години.

У посилці були також нова потужна рушниця для підводного плавання — «Чемпіон» та кинджал «командос» — розробка Вілкінсона часів війни. І нарешті, в коробці з написом «Небезпечно!» передали важку магнітну міну — плаский конус із мідними втулками. Вона була так сильно намагнічена, що намертво прилипала до будь-якого металевого предмета. До міни додали дюжину тонких, схожих на олівці, запалів-детонаторів, і час вибуху можна було запрограмувати — від десяти хвилин до восьми годин. До неї долучено також ретельну інструкцію — чітку та просту, як і все у посилці. Там була навіть коробочка з амфетаміновими таблетками — для підвищення витривалості та для загострення відчуттів під час операції, а також чималий набір підводних ліхтариків, і серед них — мініатюрний, з променем, не товстішим за олівець.

Бонд із Кворрелом ретельно перебрали все, перевіривши стики і контакти, поки остаточно не переконалися, що все працює бездоганно. Стежкою поміж дерев Бонд спустився до води і все стояв та дивився на бухту, прикидаючи її глибину, подумки прокладаючи шлях до рифів і стежачи за місячною доріжкою на плесі, котра буде для нього єдиним дороговказом у цій небезпечній мандрівці.

О п’ятій Стренґвейз повідомив новину про прибуття яхти «Секатур».

— Вони вже пройшли митний контроль у порту Марія, — сказав. — І за десять хвилин прибудуть сюди. У «Містера Біґа» паспорт на ім’я Ґаллія; у дівчини — на ймення Лятрель: Сімони Лятрель. Усю подорож вона перебувала у своїй каюті в стані прострації, викликаному, як пояснив негр-капітан яхти, морською хворобою. Можливо, воно й так. На борту яхти — добра сотня порожніх ємностей для риб. А так — нічого підозрілого, і яхта без зауважень пройшла митний огляд. Спочатку я навіть хотів піднятися на її борт під виглядом митника, але подумав, що нехай усе триває якомога природніше. «Містер Біґ» сидів у каюті й читав, коли митники перевіряли його документи… То як спорядження?

— Чудове, — посміхнувся Бонд. — Гадаю, що операцію розпочнемо завтра. Сподіваюся хоч на якийсь вітер — інакше бульбашки повітря будуть дуже помітні на поверхні.

Зайшов Кворрел.

— Яхта саме минає рифи, капітане!

Вони підійшли якомога ближче до води, щоб роздивитися судно в бінокль.

Це була справді гарна яхта — чорна, із сірою надбудовою; сімдесяти футів у довжину, спроможна розвинути швидкість двадцять вузлів на годину. Бонд знав історію цього судна. Збудоване 1947 року для одного мільйонера, воно було оснащене двома дизельними двигунами «Дженерал моторз»; мало сталевий корпус і найсучасніші технічні штучки — з бездротовим телефонним зв’язком зі сушею і радіолокаційною системою «Декка». На салінгу майорів прапор торговельного флоту Великої Британії; на кормі виднілися «зірки й смуги» державного прапора США, і тепер яхта долала двадцятифутовий прохід між рифами зі швидкістю не більш як три вузли на годину.

Різко завернувши за риф, судно підійшло до підвітряної частини острова: впритул до нього, щоби пришвартуватися. Тієї ж миті троє негрів у грубих парусинових штанях зіскочили на скелясті сходи та вибігли на пристань, аби прийняти швартови. Кілька разів хитнувшись туди-сюди, яхта нарешті пристала до берега — якраз навпроти спостерігачів, і два якорі з гуркотом були закинуті поміж скель та коралів... Тепер судно було добре захищене навіть на випадок сильного північного вітру. Бонд прикинув, що під кілем було не менше двадцяти футів.

На палубі постала велетенська постать «Біґа». Він зійшов на пірс і почав повільно підійматися витесаними у скелі сходами. Раз по раз зупинявся, і Бонд згадав про його хворе серце, котре з натугою качає кров у цьому великому чорно-сірому тілі.

За «Біґом» ішли двоє чорношкірих матросів, які несли прив’язане до нош легке тіло. Крізь бінокль Бонд зміг розгледіти чорне волосся Солітер. Це його спантеличило і стурбувало, й серце у нього болісно стиснулося від близькості дівчини. Подумки він помолився, щоб ці ноші були тільки пересторогою — просто щоб Солітер не впізнали з протилежного берега.

Потім дванадцятеро матросів стали ланцюгом, передаючи з рук у руки ємності для риб. Кворрел нарахував їх аж сто двадцять.

Так само було переправлене з яхти й інше майно.

— Цього разу вони не так уже й багато переправляють нагору, —