Читати книгу - "Візерунки долі. Я проти, Аграфена Осіння"

– Не знаю, – злегка зрушивши плечима, прошепотіла дівчина. – Мені здалося, що хтось мене штовхнув, але нікого не було, коли я прокинулась. А потім відчинилися двері та...

– Розумію, – перервав її чоловік, розуміючи ще й те, що якби Наталя була в ліжку, він би не встиг їй допомогти. – Відпочивай.

Кордевідіон надів халат, застебнув на всі ґудзики, потім голосно запитав:

– Іррешим, ти тут?

Під здивованими поглядами трьох жінок повітря почало згущуватися, формуючи високого довговолосого чоловіка з гордим профілем. Дін притис праву руку до серця, вклонився з гідністю і сказав:

– Іррешиме, дякую тобі від щирого серця за порятунок моєї дружини. Вважаю, що цим вчинком ти повністю спокутував свою провину і тепер можеш бути вільним.

Примара повторила жести Діна, притиснувши руку до грудей і вклонившись. Потім вона повернулася до застиглої на ліжку трійці, знову вклонилася і розчинилась у повітрі, ніби її ніколи не було.