Читати книгу - "Зачарований хутір, Валерій СЛОБОДА"

– Дякую, так краще, – зрадів відповіді він. 

Поснідавши, Вереска, ігноруючи застережливі поради Максима, подалася до селища, а він, за звичаєм, ніби виконуючи мантру, взяв мисливське приладдя і пішов за удачею.

У лісі Максим зосередився на полюванні, і тривожне відчуття, що бентежило його з самого ранку, поступилося мисливському хвилюванню. Ним тепер оволодів азарт, тож, нишпорячи лісом, він вишукував щось не звичне, не те, що зазвичай потрапляло під руку. Максим хотів здивувати Вереску здобиччю, стравою з якої вони ще не смакували, тому він оминув водойми з дикими качками та гусьми, а також заячі стежки і подався туди, де, за його логікою, повинні були мешкати дикі кабани. Звісно, він і не збирався вполювати дикого вепра, бо хто ж зі здоровим глуздом піде на кабана з луком та стрілами. А ось вполювати порося, це цілком можливо.

Сьогодні, здавалося, був справді той щасливий день, коли збувалися мрії. Не встиг Максим дійти до того місця, що намірявся, як по дорозі почув свиняче рохкання. Він спинився і завмер, вслухаючись звідки саме іде звук. Послинивши палець, Максим визначив напрямок вітру і зрадів, бо він дув саме від епіцентру хрюкання. Обережно підкравшись, щоб роздивитися свою здобич, він побачив свиноматку і п’ятеро смугастих поросят. Вони, обравши невеличку галявинку, порохкуючи, підривали верхній шар землі, вишукуючи їстівні корінці, чи личинки різних комах. Матка також була зайнята трапезою, але й не забувала чатувати свій виводок. Вона раз по раз відривалася від риття, принюхуючись та прислухаючись довкола.

Максим підкрався ще ближче, щоб можна було зробити вдалий, прицільний постріл з лука і відразу обрав дерево, на яке він зможе хутко залізти. Трохи заспокоївшись від хвилювання, він прицілився в порося, що якраз стояло у вигідному ракурсі, і пустив стрілу. Вона свиснула і глибоко вп’ялася в поросячий бік, пронизавши його серце. Воно заверещало, підскочило і кинулося до мамки, але та з шоку також кинулася втікати разом зі своїм виводком. Поцілене порося пробігло десь десятка з два метрів, спіткнулося, впало і попискуючи, забилося у конвульсіях.

Максим замість того, щоб побігти забрати здобич, навпаки забрався на своє рятівне дерево і став чекати. Він не помилився, бо самка, заховавши решту поросят, через кілька хвилин повернулася до підранка, який доходячи ще подавав деякі ознаки життя. Вона, рохкаючи і не сильно верещачи, облизувала його, підштовхуючи рилом, ніби старалася звести його на ноги. Максим навіть відчув співчуття до цієї мамки, усвідомлюючи, як їй боляче втрачати своє дитинча. Але, що поробиш, як не ти вб’єш, щоб вижити, то тебе вб’ють, щоб жити. Так вже створений цей світ.

Раптом свиня підняла рило, принюхуючись, а потім різко на всьому ходу кинулася в сторону Максима. У нього похололо в серці, і він геть забув, що сидить на дереві і знаходиться в безпеці. Але свиня пробігла повз дерево, що здивувало його, і він подивився у той напрямок. Там показалася лисиця, що вже вчула запах свіжої крові і направлялася на «місце злочину».

Дика свиня, мов якась груда заліза, неслася на лисицю, яка вправно вивернулася від прямого удару іклами і відбігла в бік, але не стала втікати геть, а все крутилася на місці, вимотуючи її. Лисиця використовувала хитру тактику, будучи спритнішою, вона втомлювала свиню, помаленьку наближаючись до поросяти, що вже було мертвим.

Максим зрозумів, що цей двобій затягнеться на довго, і вирішив стати на бік свині, тим самим вирішуючи і свою проблему. Він натягнув тятиву і вистрілив у лисицю. Стріла влучила в задню частину спини. Лисиця заскавчала від болю і вхопилася зубами за стрілу, але боліло їй не довго, бо свиня, скориставшись моментом, за лічені секунди розірвала її на шматки. Максим аж стиснувся від побаченого жаху, уявляючи себе на місці лисиці, якби заздалегідь не подумав про рятівне дерево.

Розтерзавши лисицю, задоволена відплатою свиня побігла до решти своїх поросят навіть не припинившись біля свого вже мертвого дитинчати. А Максим, зачекавши ще деякий час, зліз з дерева, забрав свою здобич і попрямував на хутір.