Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

- То-то куда вони пішли?, - Запитав Гордій.

- Та непевне до дому гетьмана, - Здогадливо відповів дідусь, дивлячись на миску каші, яку приніс шинкар, - Бо ж вся старшина ходила, куда їм йти як не на бальовиска? Яку гостину добру зготували.

Рекрут з перев’язаною головою трохи відкинувся на дерев’яній табуретці.

- Та як завжди, - Хапаючись рукою за рану, - Одні воюють, вмирають, а інші за столами п’ють.

- А тобі яке діло?, - Грізно та не вороже сказав Шпика, - Гетьмана вибрали, а ти про чуже пузо думаєш. Скіки років не було?

- Років п’ять може, - Лічив в голові шикар.

- П’ять років!, - Підтвердив Шпика, - Який толк з того вийде.

- Ая!, - Заперечливо вигукув Гордій, - Який толк?! Забрали вчора в Ганусі воза, всьо шо було поперекладали, одну на дорозі лишили!

Шпика не знав, що відповісти, дідусь не втручався, адже окрім самої каші, в мисці було ще й розтоплене сало зі шкварками.

- А шо ти хтів?!, - Гучно запитав рекрут, - Як не видасть бригадир їдла чи припасу на дорогу, а жерти хочеш, - Зупинився, - Та й ідеш відбирати.

Очі Гордія набралися люті.

- То ти може й сам чуже береш?, - Підіймаючись зі своєї табуретки.

- Брав!, - Так же гучно відповів солдат, - А як не брав би, то б здох десь!

- Ну то я влаштую!, - Гордій почав вириватися вперед, - Разочок по перев’язаному місцю до стінки!

- А ну спинилися!, - Почав голосом і корпусом розбороняти Шпика.

- Отож-бо!, - Сказав шинкар, - Не хватало в моїй хаті помирати.

- Як хочете жертися - то в ліса до біса!, - Шпика вказав рукою на двері.

Помітно остигші та зберігаючи неприязнь, сіли знову на крісла. Дідусь поставив миску на стіл збоку й продовжив розповідь наче нічого не було.

- А як вже глибока ніч була, - Витираючи губи рукавом, - То гвалт зачався.

- Який?, - Здивовано запитав Шпика.

Рекрут пирхнув, Гордій теж.

- На майдані збирали вояк, в шеренги, - Повільно жестикулював, - На коней і за місто виїхали, - Дідусь махнув рукою.

- А шо ж то таке було?

Дідусь не спішив з відповіддю, надпив з кухля і продовжив.

- Село москалі палили, повбивали.

Шпика широкими очима дивився в підлогу, не помітив як Гордій кинув свій на пораненого рекрута й почав повільно діставати маленький ножичок. Зжимаючи в руках він ховав його за праву ногу.

Вмить підірвавшись з крісла він накинувся на солдата з розлюченим криком, але той встиг випасти вбік на землю. Гордій хапаючись за його одяг намагався зробити замах поки рекрут відбивався ногами. Шпика схопив Гордія і вибив з його руки ніж. Давши дуже гучного й сильно ляпаса, він поволік його до дверей, шинкар відчинив.

Спокійно й задумано втупивши очі на стілець попереду, дідусь завершив розповідь наче нічого не було.

- Отака історія.

***

Холодне степове повітря в листопаді мало пройтися крижаками по тілу, але цього року зима наставала пізніше. Раніше сніг вкривав землю навіть наприкінці жовтня, а танув лише в березні. Не всім вдавалося дочекатися кінця пори, то ж фраза: «Пережити зиму» мала буквальне значення.

- Не відставайте, панство!, - Голосно говорив Іван Строгий попереду колони, - Мали цілу годину на відпочинок!

Справді, на відпочинок була виділена ціла година, але відсотків вісімдесят часу було витрачено на коней, приготування їжі й лише мізерний залишок на переведення дихання.

Втім, причин для такого поспіху Строгий мав достатньо. Головною з яких був брак часу, адже попри доволі пізню зиму він розумів, мороз настане і до його появи потрібно добратися до Петербурга.

Поки степ був прихильним до подорожніх - дарував вільне холодне повітря, воно наче наркотик, відкривало третє дихання, щойно закінчувалось друге. Вже позбавлені листя крони й врожаю землі не були такими пишними й теплими, тепер вони радше нагадували, розграбоване господарство, яке кривдник не спалив, даючи шанс все відновити і виростити.

***

Кінська грива ровивалася на вітру. Кошовий отаман Кость Гордієнко спостерігав за околицями на пагорбі, не зводив очей з групи людей, що через зустрічні пориви стихії не могли перейти в галоп.

Позаду почулось наближення іншого вершника, він повільно зрівнявся з кошовим.

- Вони одні, ніяких ескортів, - Енергійно говорив козак Вариневич, - Віддасте наказ схопити?

Гордієнко дивився, повільно вів очима в горизонт.

- Нехай їдуть, - Відрізав отаман, - Передати всім полкам. Не затримувати під страхом смерті.