Читати книгу - "Погода, яка змінила світ"

Не викликає заперечень, що важливою причиною холоду є кілька потужних вивержень вулканів, які, вивергаючись, випльовували в стратосферу випари, що затуляли сонячне світло (починаючи «вулканічні зими»). Частинкою пазла є, мабуть, сповільнення Гольфстріму та незвично потужна активність Ель-Ніньйо у Тихому океані, а також ослаблене сонячне випромінювання.

Холод XVII століття, зокрема, зазвичай пов’язують із періодом зменшення кількості сонячних плям, що тривав між 1645-м і 1715 роком. Уже згадуваний мінімум Маундера, названий на честь британського астронома Едварда Вальтера Маундера, який у 1894 році вперше описав це явище.

За однією теорією, на клімат вплинуло послаблення ультрафіолетового випромінювання, спричинене, своєю чергою, зменшенням кількості сонячних плям. За «нормальних» умов, сонячних плям значно більше, УФ-випромінювання сильніше, а велику його частину поглинає озоновий шар Землі, особливо навколо екватора. Це дещо відпихає одна від одної високі струмові течії (полярну та субтропічну), полярна струменева течія, зокрема, зміщується на північ.

Упродовж Малого льодовикового періоду, приміром протягом Маундерівського мінімуму, сонячних плям було мало, сонячне УФ-випромінювання було слабким, а полярну струменеву течію віднесло далеко на південь. Циклони, маршрут яких визначають струменеві течії, пройшли південніше Європи, принісши з півночі холодне повітря.

Якщо скласти мапу погоди типового зимового дня Малого льодовикового періоду, наприклад, у XVII столітті, то над Північною Атлантикою ми побачимо блокувальний антициклон, що зупиняє м’які та вологі атлантичні бризи. Ці бризи за нормальних умов приносить із південного заходу циклон, вони пом’якшують зимові морози або приносять улітку прохолодний дощ. Такі порушення зумовили домінування холодного континентального клімату. Прийшла сибірська зима, так би мовити.

Така погодна модель є типовою для ситуації, коли так званий «індекс ПАО» (Північно-атлантична осциляція) – від’ємний. За від’ємного індексу ПАО атмосферний тиск над Ісландією вищий за норму, а високий тиск над Азорськими островами послаблюється. Якщо комусь кортить дізнатися, що це означає на практиці, той може оглянутися в порівняно нещодавній 2010 рік. Тоді сонце було здебільшого без плям, індекс ПАО набув від’ємних значень, як наслідок, у Європу прийшла незвично студена зима. Це були, коротко кажучи, умови, що трохи віддалено нагадували про Малий льодовиковий період.

Льодовиковим періодом у прямому значенні Малий льодовиковий період не назвеш. Упродовж справжнього льодовикового періоду, останнього у низці похолодань, що спостерігалися більше за останні два з половиною мільйони років, температура впала на цілих 8 °С. Холод, наче у морозильній камері, тримався понад 100 000 років. Справжні льодовикові періоди зумовлені періодичними змінами орбіти та нахилу осі обертання Землі.

Малий льодовиковий період нині вважається одним із циклів Бонда (див. розділ 3), одним з усього восьми періодів регулярних похолодань, що вражали передовсім околиці Північної Атлантики з приблизно 1500-річним інтервалом після закінчення льодовикового періоду.

Тож упродовж Малого льодовикового періоду особливим морозом відзначилося XVII століття, час панування Маундерівського мінімуму. Тоді все Балтійське море замерзло аж до данських проток.

У 1658 році король Швеції Карл Х та його солдати – 12 000 озб­роєних до зубів воїнів із кіньми та гарматами – промаршували кригою, що вкривала Малий та Великий Бельт, вдаривши данців із тилу й завдавши їм нищівної поразки. Данії довелося піти на величезні територіальні поступки, віддавши Швеції, зокрема, провінцію Сконе. Тим сконцям, котрі воліють радше бути частиною Данії, слід нарікати на тріскучий мороз Малого льодовикового періоду.

Той же мороз скував кригою річки на континенті. Лондонську Темзу теж огорнула 30-сантиметрова льодова ковдра, тож лондонці влаштували так звані frost fair – ринки на замерзлій річці. Нідерландські канали товста крига стороною теж не оминула.

У Норвегії та Альпах льодовики почали наступати, знищуючи поля та зрівнюючи із землею цілі села. У Португалії за одну зиму розігралося цілих вісім лютих завірюх. У 1622 році стамбульська затока Золотий Ріг замерзла разом із Босфором, перейти на інший берег можна було пішки.

Шведський письменник і журналіст Захаріас Топеліус пише про тогочасне життя на Півночі в історичному романі «Розповіді фельдшера». Замість поступового та передбачуваного похолодання вдаряють коливання між екстремальними температурами та всіма можливими явищами. Трохи схоже на сучасне потепління.

«Зимовий ландшафт із ковзанярами» Гендрика Аверкампа 1608 року зображує типову сцену Нідерландів Малого льодовикового періоду. На замерзлому каналі вирує життя, люди як працюють, так і розважаються

Кінець правління Карла ХІ, за Топеліусом, «вразила низка неврожаїв, спричинених незвичними розладами регулярної мінливості пір року». Перший неврожай стався у 1688 році, а впродовж восьми наступних років усе поступово складнішало, наче природа «вийшла з рівноваги».

Топеліус описує суворі зими й чимраз нестерпнішу літню спеку та сухість, паралельно з якими панували «пошесті та лісові пожежі». У квітні 1692 року стояли такі морози, яких «ніхто у таку пору року не пригадував». Багато людей замерзали на смерть, а Центральну Європу засипало «незвичною горою снігу, після чого почалися повені та землетруси».

Але найгірше ще попереду. Великий голод 1695–1697 років, якому передувало кілька років бідних урожаїв, особливо сильно вдарив, як уже зазначалося, по східній частині Шведського королівства – Фінляндії. Майже третина населення (приблизно 150 000 з 350 000 осіб) помирає від голоду та пов’язаних із ним пошестей. Це одна з найбільших децимацій населення в окремій європейській країні від часів чуми. Кількість померлих від голоду в Китаї та Радянському союзі у XX столітті, певна річ, більша, але, коли міряти кількість загиблих проти загальної кількості населення, то Великий голод 1695–1697 років у Фінляндії – абсолютно окрема категорія. Навіть нечувано катастрофічний Ірландський картопляний голод XIX століття не погубив таку ж велику частину населення, як фінський голод 1695–1697 років.

Вступом стала люта зима 1694–1695 років. Тоді чимало людей замерзло на смерть, а фінські церковні записи розповідають про вовків, що нападали на людей у їхніх же домівках.

Наступне літо у східній частині Шведського королівства теж видалося прохолодним: у південній комуні Нюланд жито зацвіло не раніше 6 серпня, а ранні морози знищили ще незрілі посіви. У Тавастії з полів того літа майже нічого не зібрали, а в Естерботтені, хоч і вдалося щось виростити, якість врожаю була настільки низькою, що на насіння багато не залишилося.

Шведська корона відправляла до Естерботтену додаткові вантажі із зерном, але цієї допомоги було замало і приходила вона запізно, у тому числі через брак хорошої комунікації за тих часів. До того ж судна потрапили в осінні шторми Ботнічної затоки, і кілька вантажів пішли на морське дно. Ситуація лишень погіршилася згодом, адже фінські порти захопила крига, що залишалась у воді все більшу частину року.

Січень і лютий 1696 року видалися незвично теплими як для Північної Європи. У Стокгольмі вже другого лютого росла дюймова трава, а в Південній Фінляндії 11 числа того ж