Читати книгу - "Мала, Ліана Меко"

А я гадала, що в мене раніше був секс. Виявляється, ні. Не було ніякого сексу - так, якесь дурне, незручне хтиве тикання. Зараз же - переворот свідомості, осяяння, світ з ніг на голову, - і ніби у вену впорснули дозу позамежного задоволення. Я й не підозрювала, що чоловік у сексі може бути таким... Пристрасним, нестримним, сильним і водночас чуйним, зосередженим виключно на задоволенні жінки.

Мені здавалося, що я зліплена з воску і тепер повільно танула. Навіть через хвилини після близькості, ноги не тримали, а в голові клубочився в'язкий туман: жодної розумної думки, тільки відлуння найяскравішого задоволення. На обличчі - майже напевно напівп'яна від щастя посмішка, очі горять, а серце солодко стискається від почуттів, у взаємності яких тепер не було сумнівів.

- Поїхали до тебе. Я хочу познайомитися з твоєю мамою. - Назар поцілував мене у скроню, підняв за підборіддя і зазирнув в очі.

Я пирхнула.

- Зараз? - Сплетені тілами ми лежали на підлозі абсолютно голі, і Назар усе ще був у мені. - Серйозно? У цю хвилину ти думаєш про мою маму? - Посміхнулася я і грайливо поворухнувши стегнами, обхопила його талію ногами.

Назар хитро посміхнувся, нахиляючись і повільно, з відтяжкою цілуючи мене в губи. Відчуваючи, що він знову приходить у стан бойової готовності, притиснулася до нього ще сильніше, обвила руками шию, цілуючи глибше. Але Назар, усупереч явному бажанню, перервав поцілунок.

- Я хочу, щоб ти більше не сумнівалася в моїх намірах. - Підвівшись на ліктях, він залишив легкий поцілунок на моїй щоці і, піднявся. Я одразу відчула холод і поспішила потягнути Назара на себе, бажаючи обійняти, але той уже випростався і почав натягувати штани.

- Та до чого тут моя мама? Я і так не сумніваюся, - примхливо надувши губи, захникала я. - Обов'язково їхати просто зараз?

- Обов'язково. - Кивнув Назар. - Так буде правильно. Це... традиція.

Я пирхнула, поморщившись.

- Традиція, - хмикнула, піднімаючись, - наче ми у вісімнадцятому столітті, ти мене збезчестив і тепер збираєшся одружитися...

- Саме так. - Відгукнувся Назар і я знову глузливо фиркнула. Потім різко підняла голову. Що? Ні, стривайте, ЩО?!

- Ти... що мав... на увазі? - Заїкаючись, витріщивши очі, я втупилася на Назара, а той лише легенько посміхнувся. Підійшов до мене, накинув на плечі сорочку і чмокнув у ніс.

- Поїхали, Соломіє.

- Але, Назаре! - Ошелешено захлопавши очима, видихнула я. - Ти збираєшся...

- Так, збираюся. - Усміхнувся Назар і, сунувши мені в руки мою спідницю, вийшов із кабінету.

***

Я совалася, ніби сиділа на розпечених голках, Назар же всю дорогу посміхався і загадково мовчав, дивлячись на дорогу з якимось по-хлопчачому хитрим виглядом. Я теж зберігала мовчання - просто боялася запитати, просто не знала, що питати.

Він, що серйозно збирається одружитися зі мною? І коли він прийняв це рішення? А я? У мене він збирається запитати? А взагалі, чи хочу цього я сама? Я, звісно, хотіла стосунків, але шлюб! Я про це якось не думала. Чи не занадто це швидко?

Під'їхавши до будинку, ми піднялися до квартири. Мама була вдома, очевидно поралась на кухні - квартирою розносилися приголомшливі аромати випічки.

- Мам, - тихо і невпевнено покликала я, тупцюючи на порозі, і з побоюванням поглядаючи в бік Назара. У того посмішки на обличчі більше не було, тепер він мав серйозний і представницький вигляд.

Через кілька секунд мама з'явилася в коридорі. Руки її були в борошні, на грудях фартух, заляпаний чимось липким. Я неусвідомлено відступила назад, відчуваючи себе до нудоти ніяково.

- Мам, - квакнула з-за плеча Назара, - ми тут... той... загалом, познайомся, це Назар. Мій... - Я запнулася, нервово ковтнувши. - Мій нача...

- Наречений. - Підказав Назар, виступаючи вперед і простягаючи мамі правицю.

Мама, витріщивши очі, відкрила рот. Збліднувши, втупилася на біонічну руку. Потім підняла погляд до обличчя Назара, перевела на мене. Розгублено моргнула.

Назар відчутно напружився. Не бачила його обличчя, але відчувала, як вмить скам'яніла спина. Він весь підібрався, руку праву за спину сховав. Я зробила крок уперед, порівнялася з ним, вклала руку в його ліву долоню. Злегка стиснула, змушуючи подивитися на себе. Обличчя його похмурішало.

Так, зрозуміло. Якісь свої висновки зробив, вирішив, що мама шокована протезом.

- Ма, - я обернулася до мами, - відімри.

Команда подіяла. Мама сіпнулася, відмерла, рот відкрила. Але замість того, щоб привітати гостя як годиться, вибачитися за свою реакцію, раптом надулася вся, руки в боки вперла.

- Соломіє! - Видихнула мама, гнівно виблискуючи очима. - Ти... ти що, вагітна?! - видала мама з таким суворим виглядом, наче миттю збиралася схопитися за ремінь і відшмагати мене - недолугу доньку.

Ми з Назаром переглянулися. Той здивовано підвів брови, а я голосно розсміялася.

- Ні, мамо, я не вагітна. З чого ти таке придумала? - Відсміявшись, відповіла я, і мама тут же здулася. Руку до серця притиснула і похитала головою.