Читати книгу - "Мала, Олекса Мун (Alexa Moon) "
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Матвій дивиться на мене знизу вгору, дряпаючи поглядом. Там застигли жаль та вина. Ось тільки це марно. За ці дні я звела величезну стіну. Навряд він зможе достукатися до мене.
Зводжу брови, посилаючи крижаний погляд у відповідь: Що? Чи не подобається мій тон? Що тобі не подобається? Я не збираюся тебе так швидко прощати. Твої розмови – пусті слова. Мені з головою вистачило одного вчинку.
Згадка його огидного вчинку підіймає в мені хвилю роздратування. Отруйна агресія захльостує з головою і я ледве стримуюсь, щоб не спалахнути, почавши з ним розмову на підвищених тонах.
Він цього й веде. Він знає, що з легкістю заговорить мені зуби, тому я маю ні в якому разі не вестися на провокацію.
Якщо обставина змусила нас перебувати в одній кімнаті, перебуваючи вкрай близько один від одного, я повинна мовчки витерпіти це, а потім забратися звідси.
— Ай! — скрикую від гострого болю, підскакуючи на місці. Очі проти волі починають пекти. Відчуваю, як краплі скочуються по щоках, падаючи кудись униз.
— Там уламок, його треба витягнути!
— Можна я сама? — жалібно скулю, хапаючись за зріз тумби. — Будь ласка…
— Ні! — холодно відрізає і приступає до нехитрого дійства, витягання з моєї ступні осколка. - Нашатир дати? — долітає до мене через щільно втрамбовану вату у вухах. Всього секунда, і лють змінилася страхом, а зрадлива уява, почала підкидати страшні картинки, де через велику кількість крові я втрачаю свідомість.
— Ні, — ледве видавлюю з себе.
Вета, заспокойся! Це лише маленький уламок, який навряд чи зможе привести до ампутації ноги.
Я напевно забула згадати, що я не витримую виду крові й коли на пальцях Матвія бачу щось червоне і мокре, мені стає погано. Відразу забуваю про все на світі.
Як би я сама впоралася у подібній ситуації? Та ніяк! Її не виникло, якби не з'явилося на горизонті Матвій.
— Чорт, не можу вхопитись, — гарчить собі під ніс хлопець. Опускається навколішки.
— Що? Що ти хочеш зробити? — рвано видихаю. Мені потрібно більше кисню.
— Спробую зубами.
— Зубами? — голос злітає на октаву вище.
Я не дочула? Якими ще зубами?
Тепле дихання лоскоче ступню, і я відчуваю заспокійливий дотик губ.
Матінко…
Зовсім не дихаю. Причаїлася. Не можу поворухнутися.
Мою увагу привертає темна тінь, що застала у дверному отворі. Повільно обертаюся. Склавши руки на грудях, зсунувши брови, на нас дивиться Арон.
— Дістав! — глухо вимовляє Матвій і, судячи з усього, теж помічає гостя. — Вона порізалася, — показує уламок.
— Ясно. Де Лера? — рівно промовляє хлопець.
— Поняття не маю, — Матвій підіймається на ноги, витираючи тильною стороною руки кров із губ.
Я зараз звалюся…
— Добре! — Арон відштовхується, збираючись йти, але завмирає. Знову обертається. Концентрує погляд на моєму недо-хірургу. Погляд стає темним, небезпечним. — Єфим?
— А схожий? — вигинає брови.
— Не дуже!
— От і вирішили.
— Твоя? — короткий кивок у мій бік.
— Моя! Вже моя!
— Стеж за нею! А то вона любителька потрапляти в неприємності. Більше не буду її витягати з халепи.
— Врахую. Домовилися.
— Домовилися. — Арон киває і зникає, а Матвій повертається до мене. Стиснувши губи, кілька разів хитає головою.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мала, Олекса Мун (Alexa Moon) », після закриття браузера.