Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"

Побачивши за барною стійкою Марко і Αдреса, серце приємно занило, випустивши в кров дозу адреналіну. Він щось говорив Марко, а той у відповідь кивав головою. Потім вони обидва розсміялися, а я зрозуміла, що теж посміхаюся, просто дивлячись на нього, такого ідеального - у бежевій футболці, що щільно обтягувала міцні біцепси, і вигідно підкреслювала кожен кубик преса, який напружувався щоразу, коли він сміявся. Волосся, як завжди, стильно укладене гелем догори, а на ногах чорні бриджі та ідеально білі кросівки. Боже, та цей заклад може стати популярним тільки завдяки цим двом барменам. Обидва міцні, пекучі брюнети зі сліпуче чарівними посмішками. Варто тільки викласти в інстаграм їхні кілька фоток із хештегом #sanjuan#LaPerla, як тут опиняться всі дівчата світу, і, впевнена, навіть старші жінки.

- Привіт. - трохи зніяковіло привіталася я, заходячи за барну стійку. Хлопці одночасно повернулися і якось лукаво на мене поглянули.

- Hola, Emi! - розтікся в широченній усмішці Марко. - Як настрій?

- Добрий, дякую. У тебе, судячи з усіх тридцяти двох, які чітко видно навіть із відстані кількох метрів, теж непогано? - він заразливо розреготався, і кивнув головою.

- У мене просто шалений!

Андрес же весь цей час дивився на мене з легкою посмішкою на губах і хитрим прищуром. У пам'яті спалахнув цей його погляд учора вночі, біля будинку Ельвіри, і ті відчуття, які він залишив після себе, і по моєму тілу несподівано пробігла хвиля мурашок. Зніяковівши, я присіла навпочіпки, і закинула в нижню полицю рюкзачок. Дістала звідти свій фартух і вставши, уже збиралася його зав'язати, коли легку тканину в мене безцеремонно відібрали.

- Гей! - обурилася я, піднявши голову на Андреса.

- Не гарчи! - м'яко відповів він, закидаючи фартух назад у полицю і дістаючи звідти рюкзак. - Сподіваюся, ти не проти потім попрацювати кілька днів поспіль, - прозвучало як твердження, а не запитання.

Взявши мене за руку, Андрес пішов до виходу, кивнувши перед цим Марко. Я тільки й встигла здивовано обернутися на бармена, а той помахав мені рукою і змовницьки підморгнув. Що, взагалі, відбувається? І куди ми йдемо? А як же робота? Хоча, якщо Андрес буде так продовжувати тримати мене за руку, то мені абсолютно все-одно куди він мене тягне, аби тягнув. Я згодна навіть на пішу прогулянку до Домінікани. І байдуже, що до неї шляху добу, головне, нехай не відпускає!