Читати книгу - "(не) Колишні, Таня Смолярчук"

-Ну чому мені не можна з тобою,так не чесно- моя дівчинка кумедно дує губки показуючи таким чином свій супротив, я теж не в захваті від того що мені доведеться провести цілі вихідні далеко від неї, та ще й в компанії її татка який навіть не здогадується про те що його донька існує..

-Ну карапуз, я ж не по своїй волі туди їду, в якості компенсації весь залишок цього дня я проведу з тобою, куди б тобі хотілося найбільше?

-Ну;А ти точно будеш зі мною, а не як в той раз, коли тобі подзвонив той дядько..

-Точнісько не буває, а щоб ти не сумнівалася у достовірності моїх слів я вимкну телефон і тоді ніхто нам не завадить виконати задумане..

-Ну тоді наздоганяй!- кричить і поспішає втікти від мене вздовж паркової алейки..

Її світле волоссячко вільно розвивається під подухом вітру, і грайливо виблискує на яскравому сонечку.Літо в повному розпалі, в парку біля фонтану куча людей, трішки далі біля річки розкинулися поодинокі компанії влаштовуючи собі пікнік..

Не оминула ця ідея і нас з дочкою..Побігавши за лялькою майже годину граючи в доганялки ми зрозуміли що нагуляли апетит, і тому вирішили влаштувати собі пікнік..

З вибором блюд довго не вагалися і купили смачну і ситну піцу..

-Ура сьогодні день коли мозна все!- весело підстрибуаала на місці лялька, коли на додачу ми взяли ще й морозива, яке за деякі капості я позбавила її пару днів тому..

Мені завжди цікаво проводити час зі своєю дитиною, і дозволяти їй все.У такі моменти я намагаюся хоч трішки компенсувати їй свою відсутність.

Для того щоб у неї було все, мені доводиться багато працювати, і я відчуваю угризіння совісті, тому що бачу наскільки їй не вистачає мене..

-Можна я побіжу до качечок, оооо там лебелі мам поглянь..

 -Не лебелі а лебеді люба, добре біжи тільки акуратно..

-Ну що ти зі мною як з маленькою..

Я спостерігаю за тим як моя дівчинка віддаляється від мене, і моментами згадую про те як вона була ще зовсім крихітною.

Як вперше побачила її, взяла на ручки..

У ці моменти вона здавалася такою крихітною, що я просто боялася її торкатися, щоб не завдати шкоди.

Як любила заколисувати її на ручках.Мені не потрібна була колисочка і ми майже нею не користувалися.Тому що важливіше за все було відчувати її біля себе, зігрівати її своїм теплом..

Я досі з трепетом згадую моменти коли вона засинала у мене на ручках, і я лягаючи на ліжко продовжувала тримати її на своїх грудях.Вона жмурила носика, а я продовжувала цілувати свою дівчинку у лобик, щічки, губки  і ручки...

Так дивно.Багато часу минуло і нам вже не п'ять місяців, а спогади все лишаються, вони назавжди закарбуються у моїй пам'яті.Ні їх стане все більше і більше, перший похід до школи куди я відведу її за ручку, перше кохання, поцілунок.

Я не хочу пропускати нічого, і дуже сподіваюся що моя Настуня не приховуватиме цього від мене..

-Привіт!!А я дивлюся ти чи не ти- я чую знайомий голос Сніжани..

Вона сяє як новорічна ялинка, а помітивши ще й мене пришвидшує кроки і буквально за мить падає поруч зі мною..

-Ти не сама?- запитує зі здивуванням помітивши нашу пікнікову зону.

-Ні- кручу головою і посміхаюся, адже дуже рада бачити цю білявку, дивно але чотири роки тому я думала що нізащо не пробачу їй, але зараз все змінилося і я вже не роблю з цього великої трагедії, а навпаки рада тому що саме вона була поруч з ним весь цей час..

-Вибач, я напевне не вчасно, в тебе побачення?- запитує майже пошепки, або ж акцентує тому що не дочекавши відповіді швидко підіймається для того щоб не помітно змитися..

-Мамо!Там маленькі качечки, знаєш вони підпливли до мене- саме вчасно підбігає Настя позбавивши мене пояснювати щось..

Настя підбігає та з захватом починає белькотіти  свої враження, а я не можу в цей час не дивитися на смішні емоції Сніжани.Вона так і застигла у повітрі з привідкритим ротом, не припиняючи при цьому кліпати своїми довгими віями.

-Люба привітайся, це тітка Сніжана моя подруга дитинства- перевожу увагу дитини на Сніжану..

-Доброго дня, а мене звати Настя- чемно вітається лялька..

-Я тобі зараз дам тітка Сніжана- кепкуючи випирскує подружка і присідає навшпильки з лялькою- привіт я Сніжана, називай мене просто Сніжана..

-Ти така гарна- лялька проводить легесенько по її білосніжних локонах- прямо як моя мама..

-Скажи ти годувала качечок?- між ними зав'язується розмова, Сніжана не погано ладить з дітьми а моя ж Настуся легко іде на контакт з цією білявкою.

-Так, але вони мене обдурили, з'їли весь корм і втікли...- донька знову дує губки і складає ручки на грудях..

-От невежі!А хотіла б зблизька до них підійти..

-А як вони ж втікають?

-Ну це я думаю ми зможемо виправити..Підйом!- киває на мене- будемо ловити качечок..

-Ти божевільна..

-Матусю твоя донька хоче побачити з близька качечок..

Я не встигаю зреагувати як дівчата зникають з радарів направляючись до малесенької шлюбки яку можна орендувати.

У дитинстві Сніжана брала участь у змаганні на байдарках, тому їй зовсім не складно веслувати човником, чого не скажеш про мене...

За п'ять хвилин ми вже плаваємо десь посеред озерця споглядаючи за переляканими качечками, які просто в шоці від того що Настя і тут до них добралася...

На мить мені здається що ми потрапили в дитинство.Нам знову по вісім, ми веселі і зовсім діти які не розуміють слова ні.Тільки я хочу, давай спробуєм..

Напевне я занадто довго думала про щось своє.

Коли мені в обличчя бризнули холодною водою.

-Хей!- обурююся, але дивлячись на ці веселі обличчя розумію що сухими ми звідти точно не вийдемо..

Мить і брязкіт холодної води летить прямо на блондинку, яка не пасе задніх..

Ми ведемо себе як малі діти, не помічаючи нікого і нічого навколо.

З води вибираємося лише тоді коли в декого зуб на зуб не потрапляє, і білосніжні пасма волосся перетворилися на мокре як у курки пір'я..

-Ти схожа на курку- кепкую з подружки, яка у відповідь лише пирскає.