Читати книгу - "Сини змієногої богині"

у скіфському вбранні!

І все б нічого, але ж той ніби скіфський одяг дуже нагадує… український. А на голові в грецького героя і напівбога – не традиційний, як у скіфів, башлик, а звичайнісінький український бриль!

Справді-бо, де ви ще побачите Геракла в українському солом’яному брилі!

Збереглися й кам’яні постаті зі скіфських поховань Північного Причорномор’я, що подобизною своєю скидаються на… запорожців.

Безбороді (хоча скіфи борід не голили), а вуса півколом опущені вниз. Козацькі! Та й самі скіфи з тих камінних зображень на позір – січовики-козаки!

Тож і виходить, що Геракл сьогодні – це не тільки скіфська історія, а через Скіфію і наша, вже українська, як і їхня змієнога богиня, незрівнянна донька Дніпра нашого є і нашою богинею.

Герри

Гробниці (скіфських) царів містяться в Геррах, до яких Борисфен ще судноплавний.

Геродот Життя і смерті спивши щедрий келих, Усі літа спаливши на вогні, Я, скіфський цар, лежу в дніпровських Геррах, І стугонять століття по мені. Колись цю річку звали Борисфеном, А Скіфією – всі оці краї. Як пахли по степах тоді нестерпно Кочівками осінні кураї!.. Гай-гай!.. Все так. Колись я був тут юним. Ходив на бій. Поїв коня з ріки. Мов сон, пройшли сармати, готи, гунни, Авари, печеніги, кипчаки. Чиї тепер там кроки землю будять? Яка зійшла над обрієм доба? Я міцно сплю, тримаючи на грудях Тяжінь високовольтного стовпа. Над ним гудуть громи в сталевих струнах, Під ними крає землю чересло. Крізь мене йдуть в світи пекельні струми, Чоло ж моє колоссям поросло. І хай сівач з блакитними очима Ще тричі вищих обширів сягне — Це наша з вами спільна Батьківщина, Бо як ви з неї вирвете мене? Бо хто вам майбуття з минулим зв’яже І хто навчить любити ці кряжі, Коли і він зі мною поруч ляже, Три кроки не дійшовши до межі? А гуси знов ґелґочуть на озерах, І пахнуть медом плавні навесні!.. Я, скіфський цар, похований у Геррах, — Мій спис, і меч, і кінь мій при мені. Б. Мозолевський Скіфська культура
Інформація для роздумів

Це культура раннього залізного віку. Названа за самоназвою етносу, який мешкав у степовій зоні Північного Причорномор’я, маючи її за свою Батьківщину. (До них там мешкали їхні батьки й діди, а тому це на той час була і їхня батьківщина – спадок по батьках, – і їхня дідизна – спадок по дідах.)

В основному то були кочові і напівкочові угрупування іраномовних племен. Датується VII–IX ст. до н. е. – як Скіфією звались всі оті краї.

Походження – змішане,