Читати книгу - "Том 2"

Про усіх інших, хто згинув з ахайців і хто з їх зостався.

Теє ж, що, сидячи тута у наших палатах,

Чув я, що правда була, теє, знай, не втаю я від тебе. Кажуть, що добре прийшли списоборнії ті мірмідонці,

Тож Ахіллевса величного син той осяйний привів їх.

І Філоктетес, син ясного Пойяса, добре вернувся.

В Крету привів Ідоменевс усе товариство,

Котре втекло од війни, не взяло в його й жадного море. Про Атреєнка й сами ви вже чули, далеко живучи,

Як повернувсь і як Айгістос згубу лихую замислив. (Правда, що й той заплатив теж страшенно!)

Як же то добре, коли, умираючи, сина покине

Муж! Тож помстився він потім на батька забійці Злому Айгістосі, котрий убив йому славного батька. (Отже й ти, любий,— як бачу, який ти величний

і гарний,—

Дужий, єси, і про тебе теж добре хтось скаже

нащадкам)».

Так Телемахос розумний на тее йому одповідав: «Ой ти, Нелеєнку Несторе, славо велика ахайців!

Правда, він сильно помстився, і всіх ахайці Знають широкую славу і чутимуть теє нащадки.

Якби мені дали силу такую боги, щоб помстивсь я Над женихами за їхню пилу лиходійну,

Тож замишляють на мене зухвальці отії злочинства.

Але боги ще не випряли щастя такого

Батьку моєму й мені. Тож тепер все терпіти повинен».

Тож оповідав йому тоді Нестор, той кінник

Геренський:

«Любий, тож ти нагадав мені теє й промовив,

Кажу-бо, що женихів тих у неньки твоєї багато Є у господі, й вони, проти волі твоєї, лихе замишляють. Мов мені, чи ти по волі коришся, чи люди тобою Нехтують в краї твоєму, послухавши голоса бога.

Хто знає, може, коли за наругу помститься, прибувши Сам лиш один він або із ахайцями всіми?

Як би воліла тебе так любить ясноока Атена,

Як Одіссевса славетного, так-бо за ним піклувалась В краю Троянськім, де лихо приймали усі ми, ахайці;

(Я ж бо не бачив ніколи, щоб бог кого явно любив так І пробував з ним так явно, як з ним тоді Паллас Атена). Якби й тебе так воліла любити й в душі піклуватись,

Дехто з їх *, певне, забувся б про теє весілля».

Так Телемахос розумний на теє йому одповідав: «Діду! те слово не може сповнитись, я знаю.

Надто багато сказав! мене диво бере! Тож не буде Того, хоч би й сподівавсь я, хоч би і боги так бажали!»

Знов ясноока богиня Атена йому промовляла:

«Що ж то за слово в тебе з-за огради зубів пролетіло?

0 Телемахосе! богові легко, як схоче, й далеко з чужини Визволить мужа. Волю я, натерпівшись лиха багато, Знову додому вернутись і день повороту побачить,

Аніж, прибувши, загинуть при хатнім багатті, як згинув Агамемнон від Айгістоса хитрощів і від своєї дружини.

1 Женихів.

Правда, що навіть боги від звичайної смерті Мужа коханого їм захистити не можуть, коли вже Доля згублива пошле тую смерть (розтягаючу тіло)».

їй Телемахос розумний на теє отак одповідав: «Менторе, не говорімо про те, хоч і журимось вельми,

Бо для його воріття неможливе, йому вже Смерть присудили несмертні і чорную Керу.

Іншеє слово бажаю тепер я спитати й промовить Нестору, він же найкраще за всіх знає правду і мудрість, Кажуть, він владар уже над трьома поколіннями мужів, Тим і здається мені він, немов вигляда, як несмертний. Ой ти, Нелеєнку Несторе, ти розкажи лиш по правді,

Як то умер Агамемнон Атреєнко славний широко?

Де був Менелаос? як тому згубу замислив

Той зломисленний Айгістос? убив він дужого вельми.

Чи він не був у Аргосі ахайському, тільки деінде Поміж людьми він блукав, що одваживсь убити?»

Тож одповідав йому тоді Нестор, той кіниик

Геренський:

«Отже, тобі я, дитино, усе розкажу те по правді.

Легко ото собі думати можеш, як теє вчинилось,

І чи живого Айгістоса ще у палатах побачив,

З Трої прибувши, Атреєнко той Менелаос русявий.

Тож над умершим ніхто не насипав могильної землі, Тільки собаки та хижеє птаство його розірвали,

Як він в долині далеко від міста лежав, і ахаянка жодна Не голосила за ним: змислив надто велике злочинство.

Тож ми, велику воївлю кінчаючи, там пробували,

Він 1 же спокійно в куточку в Аргосі, що копей годує, Агамемнона дружину облещував довго словами, Спершу ж вона одмагалась від того ганебного вчинку, Божая та Клітаймнестра, бо добре було в неї серце!

Був що й співець при їй й муж, що йому доручив

то найбільше,

їдучи в Трою Атреєнко, оберігати дружину.

Але коли її вирок богів оковав, щоб згубити,

То вже, співця того вивізши на незаселений острів,

Кинули там на поталу і здобич для хижого птаства,

1 він охочу охотою в дім свій її запровадив.

Стегон багато тоді попалив він богам на престолах,

Ще ж він багато оздоб начіпляв, і тканин теж, і злота,

Діло велике вчинив-бо, що й сам у душі не надіявсь.

Ми ж тоді разом плили, повертаючи з Трої,

Я й Атреєнко, бажали добра ми один для другого.

Але коли прибули ми в Суніон святий, ріг Атенський,

Там керовничого вбив Менелаосу Фейбос Аполлон, Влучивши в його своїми ясними стрілами,

Як той держав у руках демено біжучого човна,

Онеторенко Фронтіс, що відзначивсь в людському роді Тим керуванням човна, як вітри на його напирали.

От і затримавсь він там (хоч і дуже спішився в дорогу)', Щоб поховати товариша й почесть віддать погребову.

Але коли уже й він, пливучи по виновому морю В довбаних човнах своїх, до Крутої гори до Малейї Швидко прибув тоді Зевс далевидець дорогу страшную Змислив; од подиху вітрів гучних розходились Хвилі великі потворні, із горами рівні.

Човни тоді розгубивши, до Крети прибились,

Та біля Іарданоса хвиль проживають кідони,

Єсть іще скеля висока і рівна на морі Близько границі Гортіноса, в морі туманнім,

Нотос великую хвилю жене там на скелю західну Файстос, а сей малий камінь великую хвилю одгонить. Човни ж туди принлили і ледве втекли там від згуби Мужі, бо човни об скелі тоді розтрощили Хвилі. Інших п’ять човнів (з темно-синіми носами) Вітер з водою понісши, прибили їх аж у Айгіптос.

Тож він, багацько зібравши там злота і статків,

Все із човнами блукав та поміж чужомовними людьми. Вдома ж тим часом Айгістос лихеє замислив,

Вбив Атреєнка, а люд же собі покорив він.

Сім