read-books.club » Поезія » Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Том 2"

140
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Том 2" автора Леся Українка. Жанр книги: Поезія / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.
Електронна книга українською мовою «Том 2» була написана автором - Леся Українка, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Бібліотека сучасних українських письменників "read-books.club". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "Поезія / Сучасна проза".
Поділитися книгою "Том 2" в соціальних мережах: 

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 2 ... 61
Перейти на сторінку:

АКАДЕМІЯ

НАУК

УКРАЇНСЬКОЇ

РСР

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»

ЛЕСЯ

УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ЗІБРАННЯ ТВОРІВ У ДВАНАДЦЯТИ ТОМАХ

ВИДАВНИЦТВО

«НАУКОВА

ДУМКА»

ЛЕСЯ УКРАЇНКА

ТОМ

2

ПОЕМИ

ПОЕТИЧНІ

ПЕРЕКЛАДИ

КИЇВ

1975

Редакційна колегія:

Є. С. ШАБЛЮВСЫШЙ (голова),

У1

У45

М. Д. БЕРНШТЕЙН, Н. О. ВИШНЕВСЬКА,

Б. А. ДЕРКАЧ, С. Д. ЗУБКОВ, А. А. НАСПРУК, П. Й. КОЛЕСНИК, В. Л. МИКИТАСЬ,

Ф. П. ПОГРЕБЕШІИК

Редактор тому н. о. виптневська

Упорядкування та примітки о, в. мишанича

Редакція художньої літератури

70403—224 М221(04)—75

100—75 (q) Видавництво «Наукова думка», 1975 р.

ПОЕМИ

РУСАЛКА (Поема в народному стилі)

І

Коло річки, у садочку Маленька хатина,—

У хатині чорнобрива Молода дівчина.

Щовечора, як зіронька До місяця сходить,

Молодая дівчинонька В садочок виходить.

Тож виходить сама з хати У ясную нічку,—

А тим часом козаченько Переплине річку,

Як приверне к бережечку, Човничок прив’яже,—

Уклониться дівчиноньці. «Добривечір» скаже.

По садочку собі ходять,

За руки візьмуться,

Розмовляють та радяться, Коли поберуться.

«Ой коли ж ми поберемось, Дівчинонько-роже?» —

«Уосегш, козаченьку,

Як бог нам поможе!..»

У коханій розмовоньці

Швидко ніч проходить,

Блідне місяць, гаснуть зорі,

І сонечко сходить...

Сіда хлопець у свій човник Та бере весельце;

Стиснув ручку, махнув веслом: «Прощай, Ксеню, серце!»

II

Осінь надходить, літо минає,

Вже ж за дівчину козак не дбає.

Вже старостоньки скрізь походжають, Ксенину ж хату вони минають.

Йдуть до сусіда в новую хату,— Сватають в його дочку багату!..

Чує Оксеня смутну новину,—

Що свата милий іншу дівчину;

Уже сьогодні їх заручають,

А через тиждзнь і повінчають...

Наче байдужа дівчина ходить,—

Вийде ж в садочок та й сльози ронить.

Рушнички шиті лежать у скрині,

Вже не клопочуть вони дівчини!

В журбі та в тузі тиждень минає,

По селу ж ходить та «молодая»,

У кожду хату вона вступає,

На дівич-вечір дружок збирає;

І до Оксені заходить в хату,—

Тож на весілля її прохати:

«Прошу, сестрице, тебе, голубко,

За старшу дружку до мене, любко!» — «Не можу, серце!., я б і радніша;

За дружку в тебе хай стане інша».

«Отак, сестрице! отак мовляєш!

Певне, мене ти більш не кохаєш!» — «Не гнівайсь, серце, за мої речі...

Прийду сьогодні на дівич-вечір!

Тебе, сестрице, я не забуду,—

За старшу дружку у тебе буду».

(Згодилась, прийде, хоч тяжко дуже.

Вдасть перед милим, іцо їй байдуже).

Йде молодая весела з хати,—

Смутна Оксеия випроводжати...

III

У суботу в молодої Та великий збір,

То ж сходяться подруженьки До неї у двір.

За столом вже молодая Сіла на посад,

На лавочках всі дружечки Посідали вряд.

Старша дружка жалібної Почина співать,—

Виспівує і на очах

Слізоньки тремтять.

«Червоная калинонька,

А біленький цвіт;

Ой чи не жаль тобі, Галю, Молоденьких літ?..»

«Ой час-пора, отець-мати, Поблагословить,

Ой час-пора молоденькій Та гіллячко звить!»

І гіллячко, і віночок Вже вити пора,

А іще ж то барвіночку Для вінка нема.

Старша дружка по барвінок Додому піде,

Бо кращого барвіночку Немае ніде.

Пішла з жалем дівчинонька Та у свій садок,

Щоб нарвати барвіночку Іншій на вінок;

Рвучи його, журливую Пісеньку співа,

За сльозами ледве може Вимовлять слова:

«Барвіночку мій хрещатий, Зелений, дрібний,

Ой, я ж тебе викохала, Хороший, рясний!

Я ж садила, поливала Тебе навесні,

Я ж думала, на віночок Здасизя мені!

Здався тепер, барвіночку,

Не мені, другій,—

Бодай би зсох, бодай зов’яв, Барвіночку мій!..»

Тож нарвала барвіночку, Віночок звила, Походила по садочку,

Над річку пішла.

Подивилась у водицю На личко своє,

Тихо, тихо промовила: «Горенько ж моє!

Вродо моя хорошая,

Нащо ти цвітеш?

Без доленьки на сім світі Марне пропадеш!

Нема щастя, нема долі, Лиш врода сама...

І кохання зневажене, Дружини нема!

Забув мене мій миленький, Іншу полюбив,

І навіки мою долю Та й занапастив!

То ж він завтра із другою Піде під вінець...

А я собі під водою

Знайду вже кінець!»

Промовила теє слово,

Стала на горбок...

Нема, нема дівчиноньки, Лиш плавле вінок.

IV

Вже ж минуло з того часу Аж три довгі роки,

Як втопилась дівчинонька У річці глибокій.

Гуля всюди тая слава,

Та вже перестала,

А дівчина під водою Русалкою стала.

Та не має русалонька І там супокою:

Не втопила свого лиха Навіть під водою!

Чи таночок з русалками При місяцю водить,

То все їй той козаченько З мислоньків не сходить.

Або сяде, чеше коси У темному гаю,

Її ж думка круг хатини Милого витає.

Всі русалки, мов рибоньки, Веселії грають,

А у неї завжди хмари Чоло укривають.

Тільки ж то їй і розваги,

Як молодик зійде,— Проти хати миленького На бережок вийде;

Вийде, ходить по бережку, Тихенько співає,

Чи не вийде милий з хати,— Усе виглядає.

А як зайде місяченько, Почина світати,—

Тихо пливе русалонька В підводні палати.

V

Як навесні починав Крига розтавати, Збираються русалоньки До моря гуляти.

Пливе з ними і дівчина Гуляги до моря,—

У чужий край, у далекий, Тікати од горя...

Не втече пак! ніщо її Вже не розважає, Навіть і там, в чудовому Південному краю.

Її сестри на дні моря По пісочку ходять Шукать перлів та коралів,

І таночки водять.

Веселії, безжурнії Ті легкі таночки!

То граються із рибками,

То роблять віночки;

Вона ж сидить геть окроме, До їх не вступає,

Та безкраї свої думки Думає, гадає.

Дожидає, коли з того Хорошого краю Повернуться русалоньки До рідного гаю.

Діждалася, вертаються Русалки додому В темну нічку, серед бурі, Блискавиці й грому.

Та й у серці в русалоньки Спокою немає,—

І грім отой немов її Трохи розважає.

Вернулася, а тим часом Вже й літо настало,

А там жнива, бо і жито Поспівати стало.

І виходить русалонька В поле виглядати,

Чи не вийде її милий На лан жита жати.

Вийшов милий з дружиною На лан жито жати,

І дитинку під копою Положили спати;

А сами серпи побрали І постать займають,

Та вдвох собі лагідненько, Любо розмовляють.

Русалонька на ту пару Тільки подивилась, Змінилася у личеньку,

За серце схопилась;

Потім знову подивилась, Промовила тихо: «Побрався ти, козаченьку, Та на своє лихо!

Не завжди там буде щастя, Де твоя хатина,— Зостануться сиротами Жінка і дитина!

1 2 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Том 2"