read-books.club » Поезія » Том 2 📚 - Українською

Читати книгу - "Том 2"

158
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Том 2" автора Леся Українка. Жанр книги: Поезія / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 61
Перейти на сторінку:
покінчати.

Несторові і синам його слави вділи ти найперше,

Потім подай надгороду приємную іншим Всеньким пілосцям за тую препишну СОШІІИЦЮ.

Дай Телемахосу теж і мені повернутись, скінчивши Те, задля чого сюди прибули ми на чорному

прудкому човні». Потім, як все вже скінчила й сама помолилась,

То віддала Телемахосу кубок двойнястий, хороший,

І помолився однаково син Одіссевса коханий.

Тії ж тоді, що найкраще м’ясо пекли і здіймали,

І, розділивши па частки, бенкет владнали преславний, Отже, коли до пиття й до їди вдовольнили жадобу,

Річ тоді зняв до їх Нестор Геренський-візниця:

«Краще тепер уже у гостей розпитати,

Вивідать, хто вони суть, коли вже наситились їдою. Хто єсте, гості? звідкіль приилили ви по вільготній дорозі? .Чи то за ділом яким, чи так даремне блукали

Морем, наче розбійники, которі блукають,

Гублячи душі та зле все чужинцям несучи».

Так Телемахос розумний на теє йому одповідав, Зважившись, бо йому в серце Атена сама ту одвагу Вклала, щоб він розпитав про давно вже відбувшого

батька

(Та й щоб він здобув собі добрую славу між людьми):

«Ой ти, Нелеєнку Несторе, славо велика ахайців!

Звідки, питаєш ти, ми; отже, я розкажу тобі теє:

Ми із Ітаки сюди прибули, що лежить під Нейоном.

Діло ж це, власне, моє, не народне, про котре скажу я. Слави шукаю широкої батька мого і не вчую Про Одіссевса терплячого; кажуть, колись він,

Разом з тобою б’ючись, зруйнував те троянськеє місто.

Тож про всіх інших, котрі воювали троянців,

Чули ми,— дехто загинув від згуби лихої,

Згубу ж його учинив невідому для нас Кронієнко:

Жоден не може напевне сказать, де він згинув,

Чи то на суші він згинув від мужів ворожих,

Чи то у морі у тих Амфітритиних хвилях.

Отже, коліна тобі обіймаю я, чи не волиш ти Про його згубу лихую вповідати, може, ти бачив Очима своїми чи розповідь чув від мандрівця?

Надто нещасним десь мати його породила!

Тільки не жалуй мене, боячися, і не заспокоюй,

Але вповідай по правді, як бачив на очі. Благаю,

Якщо з тобою коли-небудь батько мій, славний Одіссевс, Слово яке а чи діло вчинив, загадавши,

В краю Троянськім, де лихо приймали ахайці,

Теє для мене тепер пригадай і по правді вповідай».

Тож одповідав йому тоді Нестор, той кінник

Геренсышй:

«Любий! то ж ти нагадав мені лихо, що в тому Краю приймали невтримливі в гніві синове ахайські;

Тож, коли всі ми човнами по морю туманнім блукали Та за здобичею, де лиш водив нас Ахіллевс;

І коли всі за великеє місто Пріама-владаря змагались, Скільки тоді там загинуло мужів найкращих!

Там же і Айяс коханець Арея поліг, і Ахіллевс,

Там і Патроклос, отой богорівний порадник,

Там і коханий мій син, бездоганний, найкращий,

Мій Антілохос, вояк і в бігу найпрудчіший!

Та і багато лиха ми при тім терпіли! Хто ж тес

Зміг би усе розказати з людей умирущих?

Хоч би на п’ять і на шість літ зоставсь ти,

Не розпитав би про все, що стерпіли там божі ахайці, Краще вернися та їдь в свою рідную землю.

Дев’ять-бо літ піклувались ми й лихо їм 1 ткали Різними хитрощами, ледве що вдіяв Кроніон!

Там же ніколи ніхто не гадав дорівнятися йому, Розумом надто-бо вже переміг всього божий Одіссевс Різними хитрощами, той твій батько, коли вже ти справді Його нащадок єси. Мене диво бере, як погляну! Справді що й мовою схожий зовсім не сказав би,

Щоб такий муж молодий та отак промовляв би.

Отже, і там тоді ми, я і божий Одіссевс,

Ані на зборі, ні в раді ніколи не мовили різно,

Мали-бо дух ми єдиний у думці й в розумній пораді,— Так говорили аргейцям, як тільки найкраще здавалось.

Як же Пріамове місто високеє ми зруйнували,

Сіли в човни, тоді бог розрізнив всіх ахайців,

Зевс-бо тяжкее тоді вороття для аргейців замислив В серці своїм, бо не всі були мудрі й правдиві.

З їх же багато кого тоді доля лихая спостигла Гнівом згубленим дочки ясноокої дужого батька,

Котра поміж обома Атреєнками чвару вчинила.

В раду тоді поскликали вони всіх ахайців,

Швидко, але непорядно, при заході сонця,

Як же зійшлися п’яні од вина ті синове ахайські,

Річ промовляли до їх, задля чого народ ізібрали.

Тож наказав Менелаос тоді всім ахайцям

Про воріття пригадати по спині широкого моря,

Та Агамемнону не сподобалось усе те, він радив Люд затримати й принести святії сотниці.

Та щоб власкавити гнів Атенайї страшенний,

Тож не знав, нерозумний, що теє нѳ мало буть вчутим,

Бо не так швидко міняється звага богів вічносущих!

Так вони вдвох все змагалися прикрими тими словами, Стоячи. Тії ж повстали, наніжжями красні ахайці,

Чвара була, бо подвійну вони уподобали раду.

Спали ж вночі, замишляючи злеє один на другого В серці свойому, бо Зевс теє лихо послав їм за злеє.

Зрана ж ми човни спустили у божеє море,

Там ми поставили статки й жінок, уперезаних красно.

Тож половина народу зосталась сидіти Там біля пастиря люду Атреєнка Агамемнона;

А половина, на човни вступивши, поїхала. Дуже Прудко плили ми, бо вигладив бог многорибнеє море.

До Тенедоса ж припливши, богам принесли ми подання, В дім повертаючись. Зевс не бажав вороття нам,

Лютий, він чвару лихую чинив знов, удруге.

Тії, котрі відділились, зійшли на закручені човни За войовитим владарем Одіссевсом тим хитроумним, Роблячи те на догоду Атреєнку Агамемнону.

Я ж із човнами, котрі були разом зі мною,

Втік, бо я відав, що лихо нам бог замишляє.

Втік і коханець Ареса Тідеєнко враз з товариством. Потім уже прилучився до нас Менелаос русявий,

Як на Лесбос прибули ми й про довгую путь наряджались: Чи нам повище Хіоса скелистого плисти,

Маючи острів Псірію по лівую руку,

А чи понижче Хіоса, край Мімоса вітряного.

Бога отож ми просили подати ознаку, тоді він Те показав і звелів посередині моря в Евбойю Просто плисти, щоб скоріше від лиха втекти нам.

Вітер здійнявся і з свистом повіяв, і дуже ми прудко

По многорибній дорозі примчалися і у Герайстос

Ми прибули уночі. Посейдаону там ми багато

Стегн із волів принесли, перемірявши море широке.

День був четвертий, як з красними човнами вже у Аргосі

Все товариство того Діомедеса, сина Тідся,

смирителя коней, Стало. А я простував до Пілоса, весь час не спинявся Вітер, котрого для нас послав віяти бог іще перше.

Так я прибув, любий

1 ... 45 46 47 ... 61
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Том 2», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Том 2"