Читати книгу - "Том 2"

Але на восьмий на лихо йому прибув божий Орестес Знов із Атен і убив тоді батька-забивцю Злого Айгістоса, котрий убив йому славного батька. Вбивши його, із аргейцями бенкет владнав погребовий, По легкодухому тому Айгістосу й матері бридкій.

В той самий день і приїхав до його з війни Менелаос,

Віз так багато він скарбів, що ледве човни їх держали. Отже ти, любий, не довго блукай від господи далеко,

В домі своєму покинувши скарби, ще й мужів Скільки зухвалих, щоб часом тобі усього не пожерли,

Ділячи скарби, поки з подоріжжя даремного прийдеш.

До Менелаоса тільки наказую я тобі й раджу їхать, бо він із чужини вернувся недавно,

Та від людей, від котрих в душі не надіявсь Він повернутись, найперш його вітри загнали В море широке такее, що звідти вже навіть і птаство Не прилітає щороку, страшне воно єсть і велике, їдь лиш тепера на човнах своїх із своїм товариством! Якщо ти пішки бажаєш, то коні і повоз для тебе Будуть, синове ж мої провідничими будуть для тебе До Лакедаймона божого, де Менелаос русявий.

Сам ти благай його, та щоб по правді промовив,

Він же неправди не скаже, бо вельми розсудливий

єсть він».

Мовив отак. І зайшов Геліос, і темнота настала.

Тож промовляла до їх ясноока богиня Атена:

«Діду, ото вже по правді ти теє усе розповідав.

Але утніте лишень язики, і вина розмішайте,

Щоб, Посейдаонові та і другим несмертним

Зливши, про ліжко помислили ми, бо вже й час є для

того.

Бо вже і світло заходить в темноті, а доеш не подоба Бенкетувати на бенкеті божім і треба вертатись».

Так говорила Діоса дочка, і послухали тії. їм вістовці та на руки води ізлмвали,

Хлопці кратери напитками понаповняли,

1 між всіма розділили, наливши у кубки двойчасті. Кинули всі язики у огонь і, повставши, зливали.

Як же злили й напилися, як тільки душа їх бажала,

То боговитий Телемахос і Атенайя

Знов пожадали обоє вернутись на довбаний човен.

Тільки їх Нестор затримав і корив так словами:

«Зевс хай від того боронить та й інші боги всі несмертні, Та щоб від мене пішли ви до прудкого човна,

Мов я такий вже зовсім безодежний і бідний,

Що ані покривів, ані плащів у господі не маю багато, Щоб було м’яко самому і гості щоб спали,

Але ж у мене ще є і плащі, й покривала хороші.

Справді Одіссевса, мужа такого, син любий ніколи Та на помості човна спать не ляже, поки ще живу я,

Але і потім зостануться ще у палатах синове,

Гості приймати, як часом хто прийде до дому мойого». Знов ясноока богиня Атена йому промовляла:

«Добре те все ти сказав, любий діду. Годиться Слухать тебе Телемахосу, так єсть далеко найкраще.

Він же тепер за тобою піде, та щоб спати В тебе в палатах, я вже до чорного човна Йду, товариство потішити й дещо сказати.

Бо тож один лиш найстаршим між ними хвалюся я бути. Мужі вони молоді, ті, що ідуть за нами для дружби, Віку усі одного з Телемахосом, духом величним.

Там я і ляжу на довбанім чорному човні

Ниньки, а рано до Кавконів я веледушних

Іду: належиться там мені довг, і не єсть він недавній,

Та й не малий. Ти ж його (бо прийшов він до дому

твойого)

Виряди разом з синами і з повозом дай йому коней,

Котрі в тебе у бігу найпрудчіші й силою ліпші...»

Отже, промовивши так, одійшла ясноока Атена, Видом подобна орлиці, всіх диво взяло, хто те бачив,

І здивувався старий, як побачив отеє на очі.

Взяв Телемахоса руку, по йменню назвав, слово мовив: «Друже любий, вже ж ти не безсилий єси і не злий,

я гадаю:

Боги з тобою, таким молодим, провідничими їздять,

Бо вже оце не хто інший з маючих олімпійські оселі, Тільки Діоса дочка та преславная Трітогенейя,

Славного батька твого шанувала вона між аргейців. Владарко, змилуйся, дай мені славу ясную,

Дай і самому мені, і синам, і поважній дружині!

Я ж тобі дам однорічную, широколобу корову,

Тую телицю, ЩО муя{ під ярмо не підводив ніколи,

Дам я для тебе її із рогами, облитими злотом».

Так він, благаючи, мовив, і вчула те Паллас Атена. ІІестор же кінник Геренський потім попровадив Всіх і зятів, і синів та до красного дому свойого.

Як же прийшли до господи преславної того владаря,

В ряд посідали вони на стільцях, на посадах.

Як же прийшли, знов вина їм старий розмішав

у кратерах.

Трунку солодкого, що через літ одинадцять Вийняла ключниця і одв’язала зав’язку,

Його в кратері змішав той старий і, багато Атені Зливши, дочці тій айгідодержавного Діоса він помолився. Як же злили й папилися як тільки душа їх бажала, Спати схотівши, пішли вони кожний до дому свойого,

ІІестор, той кінник Геренський, поклав Телемахоса в себе Спати Одіссевса божого любого сина,

Та на оздобному ліжку у гучній блискучій повітці,

З ним гарносписий Пейзістратос ліг ватаг мужів,

Котрий з синів його всіх лиш один був юнак у палатах. Сам же він спати уклався в куточку високого дому,

Тож господиня дружина йому уладнала те ліжко і постіль. Вроджена ранком з пучками рожевими Еос явилась,— З ліжка схопивсь тоді Нестор, той кінник Геренський, Вийшовши, там па обтесаних сів він каміннях,

Котрі стояли у його напроти дверей тих високих,

Білі, що, паче олива, блищали, на їх же колись-то Нёлевс часами сидів, отой богорівний порадник,

Але, подужаний Керою, віп вже зійшов до Аїду,

Нестор Геренський там сів, охорона ахайців,

Берло маючий. Гуртом же зібрались до його синове,

1 їдучіі з світлиці: Ехефрон, Стратіос,

Аретос, Пёрсевс і рівний богам Тразімедес.

З ппми прийшов іще й шостий, Пейзістратос-ватаг,

І Телемахоса богу подобного там 23 посадили привівши.

Річ до їх зняв тоді Нестор, той кінник Геренський: «Швидко мені, любі діти, чиніть мою волю,

Щоб я найперше від інших богів уласкавив Атену,

Котра видимо прийшла до мене на боговий бенкет

розкішиий.

Йди лиш котрий у долину по тую корову, нехай там Швидше приходить, хай муж прижепе, той пастух над

волами.

В чорний човен Телемахоса духом величного теж хай Гіде хто і все приведе товариство, зостануться ж тільки Двоє. Хай же Лаеркесу-золотарю хто накаже Тута прийти, щоб він злотом облив нам коровині роги. Іншії