Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

Ось він перервав своє заняття і, задуманий, оглядає місцевість, якою пропливає корабель. Що ж він бачить? Останні сто миль до Нового Орлеана рівень Міссісіпі вищий за рівень довколишньої місцевості. Ріка несе свої води між схилами заввишки двадцять футів. З верхньої палуби, мов з оглядової башти, можна бачити далеко вперед. Перед очима Тома, мов на карті, поставали плантації, одна за одною, тож з цих немальовничих картин він собі чітко уявив, яке життя чекає на нього.

Він бачив зігнуті спини невільників на полях, їхні халабуди, скупчені віддалено від панських маєтків та парків. Що довше він спостерігав ці картини, то більше жалкував за обсадженою розлогими буками фермою у Кентуккі, за просторим і прохолодним будинком Шелбі та маленькою хатинкою, що потопає у бегоніях та трояндах. Він уявляв собі обличчя приятелів, знайомих з дитячих років, уявляв свою дружину-хазяєчку за приготуванням вечері… Йому вчувалися дзвінкі голоси його синів і лепетання донечки, яка тішиться, сидячи у татка на колінах. Та раптом усе щезло; його знову оточували очерет, кипариси й бавовняні плантації, а у вухах гримів шум корабельного мотору і плюскіт води. Лише тепер він збагнув, що те щасливе життя назавжди залишилося у минулому.

Кожна грамотна людина у таку важку хвилину схопилась би за перо і якийсь клапоть паперу, щоб написати звісточку рідним. Але Том писати не вмів, тож був позбавлений і радості спілкуватися з дорогими людьми хоча б через листи. Ні з ким розділити йому сумні думи і воскресити кволу надію. От хіба що Біблія… Не дивно, що з його очей капають на сторінку пекучі сльози. Від слова до слова Том повільно веде пальцем, намагаючись у їхньому змісті все-таки знайти надію для свого завтрашнього дня. Чоловік читав по складах, кожен наступний вірш важко йому давався. Та це була книга, створена саме для такого, повільного, читання. Кожне слово тут потрібно виважувати, мов золотий злиток, щоб визначити його ціну. Давайте приєднаємося до його читання і спробуємо збагнути, чого ж навчають ті слова Тома і нас:

— «Не-хай не нія-ко-віє сер-це ва-ше. В до-мі бать-ка мо-го до-мо-чад-ців ба-га-то. Я йду при-го-ту-ва-ти міс-це і для вас».

Цицерон, поховавши свою єдину доньку, тужив так само щиро, як і бідний Том, — адже у них обох були людські, живі серця. Хоча Томові, мабуть, було краще, бо він не втрачав надії зустрітися з близькими хоча б у потойбіччі, а Цицерон такого щастя і не сподівався. Та навіть якби хтось розповів йому про таку можливість, він не повірив би у це. У його голові виникла б не одна тисяча запитань щодо оригінальності манускрипту і точності перекладу. Довірливий Том до таких роздумів не вдавався. Те, що відкривала для нього ця книга, сприймалося ним як беззаперечна істина, бо якби написане не було правдою, земна дорога не мала б сенсу.

У виданні Томової Біблії не передбачалося пояснень і виносок, проте вона пістрявіла його особистими помітками, що допомагали йому краще за будь-які тлумачення освічених коментаторів. Там, удома, діти містера Шелбі, найчастіше Джордж, читали вголос Томові цю книгу, а він помічав у ній чорнилом або олівцем улюблені цитати, щоб легко знаходити їх. Тепер кожна з них нагадувала йому рідну домівку, сім’ю, а сама Біблія взагалі була єдиною річчю із минулого життя, яка дарувала йому надію на майбутнє.

Одним із пасажирів корабля був Сен-Клер — знатний джентльмен із Нового Орлеана. Він подорожував із шестирічною донькою, за якою доглядала немолода леді, ймовірно їхня родичка.

Дівчинка постійно потрапляла Томові на очі, бо їй не сиділося на місці так само, як грайливому сонячному зайчику або літньому вітерцю. Крихітка була така чарівна, що всі мимоволі замиловувалися нею.

Уявіть собі дитячу фігурку, у якій замість звичайної недоладності ще несформованого тільця відчувалася легка, елегантна грація якоїсь невідомої міфічно-казкової істоти. Риси її обличчя були чіткі, мов виточені ювеліром, дівчинка виглядала мрійливо і задумано. Навіть не схильні ідеалізувати будь-кого люди вважали, що ця дитина дуже близька до досконалості. Горда постава, легке, мов хмаринка, золотисто-каштанове волосся, глибокий погляд синіх очей з-під довгих густих вій, — усе це вирізняло Сен-Клерову доньку поміж інших дітей пасажирів. Дівчинка не страждала на надмірну серйозність — навпаки, вона була непосидою, у чиїх очах стрибали бісики. Вона не зупинялася ні на мить, постійно щось наспівувала і усміхалася своїми рожевенькими губками. Батько і нянька за нею не встигали. Щойно комусь із них вдавалося спіймати дівчинку, як вона знову вислизала з рук, мов безтілесна, невагома хмаринка. Проте їй вибачалося усе, і вона вдало цим користувалася, бігаючи там, де заманеться. Її білу сукенку можна було побачити у найнесподіваніших місцях, і при цьому вона залишалася білосніжною та свіжою. На кораблі не було такого місця, де б не ступала ніжка цієї феї. Розгинаючи стомлену спину, кочегар ловив погляд її великих очей, які дивилися то на яскраве полум’я у грубці, то на нього. Штурман посміхався, побачивши її фігурку у вікні рубки. Навіть похмурі обличчя освітлювала м’яка посмішка, а суворі голоси зворушено благословляли її, коли вона проходила повз. Коли ж дівчинка із властиво дитячою безстрашністю наближалася до небезпечних місць, то звідусіль до неї тягнулися чорні від сажі, мозолисті руки, оберігаючи її на кожному кроці.

Том зацікавлено спостерігав за дівчинкою. Негри взагалі тягнуться до усього чистого і дитинного, бо й самі так само вразливі і добрі. Вона здавалася йому істотою неземною. Коли її сині очі зиркали на нього з-за гір спакованої бавовни, коли її голівка вигулькувала над бочками та ящиками, йому здавалося, що це зі сторінок Святого письма зійшов янгол.

Дівчинка часто з’являлася там, де сиділи закуті у кайдани негри з партії Гейлі. Вона присідала поруч і сумувала разом із ними. Вона вражено зазирала їм у вічі, часом намагаючись підняти своїми ручками грубі ланцюги, скрушно хитала кучерявою голівкою і йшла геть, нічого не розуміючи. А потім прибігала з цукерками, горіхами та апельсинами, роздавала гостинці нещасним і щезала знов.

Перш ніж познайомитися з цією дівчинкою, Том уважно за нею поспостерігав. У нього напоготові було чимало фокусів і забавок, якими легко зацікавити будь-яке дитя. Він умів випилювати крихітні кошики з вишневих кісточок, вирізати різні фізіономії на горіхах, робити стрибунців з бузини, а вже в майстерності виготовлення