Читати книгу - "Хатина дядька Тома"

Приготувати сніданок для великої сім’ї у благословенних долинах штату Індіана не так легко, одна пара рук тут не впорається. Тому, поки Джон ходив до криниці по воду, Саймон-молодший через сито просіював борошно на оладки, а Мері молола каву, — Рахіль спокійно пекла печиво, розрізала курку на частини і зігрівала усіх променистим сяйвом своїх очей. Вона уміла залагоджувати будь-який натяк на конфлікт ще до того, як він розпалювався, досить було лише сказати: «Годі вам! Ану тихше!» — і усе поверталося до мирного і спокійного стану. Поети віками славлять Венерин пояс, який зводив людей із розуму — ми ж воліємо оспівувати Рахіль Хеллідей, яка спритно охолоджує надто гарячі голови і є взірцем спокою у своєму маленькому світі. Так, ми свідомо надаємо перевагу їй, тим паче, що наші вподобання співзвучні з духом сучасності.

Поки тривало приготування сніданку, Саймон-старший у сорочці і жилеті стояв перед маленьким люстром у одному з кутів кухні й голився. У кухні все йшло за планом: кожен із великим задоволенням виконував призначену йому роботу. Взаємна довіра і дружба відчувалися навіть у злагодженому передзвоні ножів і виделок. На пательні разом шкварчали шинка та курка. Усе було майже готово, коли увійшла щаслива сім’я — Джордж, Еліза і Гаррі. Їх зустрічали так радо, що вони аж знітилися.

Усі сіли до снідання, а Мері, стоячи біля плити, пекла оладки до золотистої скоринки і порціями подавала до столу.

Рахіль, задоволена і щаслива, сиділа на чільному місці. Навіть такі прості дії, як накладання на тарілки печива і подавання чашок із кавою, випромінювали душевність і материнську турботу, від яких страви ставали ще смачнішими.

Джордж уперше сидів на рівних правах за одним столом із білими, тож спершу ніяковів. Та від добродушності господарів це відчуття розвіялося, як туман на сонечку.

Ось що означає дім, рідний дім! Досі Джордж не міг збагнути цих слів. Від становища, у яке він потрапив, його серце наповнювалося вірою в Бога, який привів сюди спершу його дружину з сином, а потім і його. Відчай, руйнівний атеїзм відступали перед щастям, турботою і світлом, що ними освітлювали життєвий шлях ці добрі люди. Присутність живого Бога виявлялася у виразах їхніх облич, у кожному їхньому русі та вчинку.

— Батьку, а що, як ти знову попадешся? — запитав Саймон-молодший, намазуючи масло на млинець.

— Ну… Штраф заплачу, от і все, — спокійно відповів той.

— А якщо тебе кинуть до в’язниці? — не вгавав син.

— Невже ви з матір’ю без мене не впораєтеся на фермі? — усміхаючись, сказав батько.

— Наша мама впорається з чим завгодно, — відповів хлопчик, — Але ж ганьба тим, хто видає такі закони!

— Не смій погано говорити про наш уряд, Саймоне! — суворо зупинив його Саймон-старший. — Господь дає нам земні блага для того, щоб ми могли творити добро, а якщо за це урядовці вимагають плати, значить, треба платити.

— Але я все одно ненавиджу работорговців! — пристрасно вигукнув хлопчик. Так само сучасний реформатор обстоював би свої погляди на будь-що.

— Ти мене дивуєш, сину! — мовив чоловік. — Хіба цьому навчала тебе мати? Хто б не прийшов у мій дім зі своєю бідою, работорговець чи раб, — я б допомагав обом.

Саймон-молодший зашарівся, але його мати усміхнулася і заступилася за сина:

— Наш син — дуже хороший хлопчик. Він подорослішає і буде в усьому наслідувати батька, от згадаєте моє слово.

— Я сподіваюся, сер, що через нас у вас не виникне жодних клопотів, — захвилювався Джордж.

— Нічого, Джордже! Для цього Господь і послав нас у світ, щоб допомагати ближньому. Якби ми боялися боронити справедливість, то не варті були б зватися друзями!

— Але ж ви не повинні наражатися на небезпеку через нас. Це неприйнятно для мене!

— Та не хвилюйся ти, друже! — заспокоїв його Саймон. — Ми стараємося не заради тебе конкретно, а заради величі людського духу і слави Божої. День ви ще перебудете тут, а ввечері, десь о десятій, Фінеас Глетчер відвезе вас усіх на наступну станцію, до наших друзів. Переслідувачі близько, зволікати не можна.

— Якщо так усе серйозно, то навіщо ж чекати аж до вечора? — запитав Джордж.

— Вдень вам ніщо не загрожує, тут усі друзі. У випадку небезпеки нас попередять. Їхати краще вночі — ми у цьому переконалися на власному досвіді.

Розділ XIV

Євангелина

Вона зароджувала у серцях

Ніжне трепетання,

Була, мов пуп’янок троянди,

Дівчинка, мов весна рання!

Міссісіпі! Коли тебе так поетично описував Шатобріан, ти котила свої грізні хвилі безлюдними просторами, серед неймовірних красот живої, неторканої природи. Мов за велінням чарівної палички, ти враз докорінно змінилася! Колись дика і романтична, тепер ти, Міссісіпі, зустрілася з реальністю людського світу, не менш чудовою і прекрасною. Яка ще з річок світу переправляє до океану стільки плодів людської підприємливості, стільки багатств наймогутнішої світової держави, яка має усе, що можуть дати неосяжні простори між тропіками та Північним полюсом! Твої нестримні води, вкриті каламутною піною, нагадують чимось потоки комерційної діяльності, яка виникла за волею переповненого енергією народу і його винахідливим духом, незнаним старому світові!

О Міссісіпі, якби ти ще не переправляла сльози пригнічених, стогони беззахисних, зойки злиденних, неосвічених людей! Ці люди моляться до Бога, а він мовчить, але не мовчатиме вічно і колись таки покажеться, відповість на кожне звертання і врятує усіх нужденних.

Вщерть заповнений корабель розрізає собою широку, мовби морську гладінь могутньої ріки, помережаної від берегів заростями очерету. Промені сонця, що от-от закотиться за обрій на нічліг, слабо освітлюють і ріку, і її береги з сумними кипарисами у траурно-темних гірляндах моху.

Корабель навантажений ящиками, мішками і бочками з бавовною. Здалеку корабель виглядає, як квадратна сіра брила. Серед усього цього мотлоху непросто відшукати нашого Тома. Та ось, здається, ми таки знайшли його — адже це він сидить у одному з кутів на верхній палубі (тут також бавовна усюди).

Прекрасна характеристика, яку дав на Тома містер Шелбі, а також незлоблива Томова натура пройняли довірою серце навіть такої людини, як Гейлі.

Спочатку работорговець постійно за ним стежив, змушував уночі спати в кайданах, але помалу переконався у його покірності і пом’якшив свої перестороги, й Томові врешті-решт під слово честі було дозволено вільно пересуватися кораблем.

Матроси і вантажники в один голос хвалили мирного негра, який ніколи не відмовлявся їм допомогти й іноді старанно працював по декілька годин — так само, ніби він був на милій його