Читати книгу - "Від волинської різанини до операції «Вісла». Польсько-український конфлікт 1943-1947 рр."

відступили близько півночі. За польськими даними, загинули 63 особи, в тому числі щонайменше 33 жінок і дітей. Близько ста осіб були поранені. Втрати нападників оцінені приблизно у тридцять убитих і поранених. Інші дані, утім, фігурують в українських звітах: «Уночі з 3–4 лютого відділ Сіроманців провів акцію пімсти проти польського села Ганачів п[овіт] Перемишляни. Вбито понад 180 ляхів, поранено коло 200, решта згоріла у вогні. Село спалено у 80%. Уціліли лише муровані будинки і костел. Ляшня чинили запеклий опір. [...] Ми не зазнали людських втрат»[217].

9 лютого сотня «Сіроманців», ймовірно, напала на село Підкамінь Рогатинський, убивши там шістнадцять поляків. За кілька днів підрозділ отримав наказ здійснити відплатну акцію в селі Людвиківка. Безпосередньою причиною нападу стали начебто дві події — «польський донос», на підставі якого ще у травні 1942 року (!) був заарештований німцями та розстріляний член ОУН Василь Фіґурка, і сутичка з поляками, яка трапилася 15 лютого 1944 (тоді був легко поранений оунівець). Ці факти були використані для виправдання рішення про атаку та знищення цього села. Напад вчинила сотня в силі шістдесяти вояків за підтримки десятиособової повітової боївки ОУН. Удару було завдано водночас із чотирьох сторін. Українці підпалили 180 господарств і вбили, за власними припущеннями, 330 осіб — у тому числі 295 чоловіків, 30 жінок і 5 дітей (можливо, слід зазначити, що польські втрати становили «всього лише» близько 200 чоловік). УПА не зазнала жодних втрат.

19 лютого сотня завдала рівночасного удару на Фраґу та вдруге на Підкамінь Рогатинський. За даними УПА, у Фрадзі були замордовані 23 чоловіків, натомість у Підкамені — 32 чоловіків, 6 жінок і 2 дітей. Польські дані свідчать про шістдесят-вісімдесят убитих. У Підкамені поляки намагалися боронитися сокирами. Як написано у звіті про акцію, «слід замітити, що велике число поляків заховалося по деяких українських родинах, і тим способом врятувало собі життя»[218].

23 лютого підрозділ «Сіроманців» прийшов на допомогу патрулеві, що складався з добровольців до дивізії СС «Галичина» й потрапив у засідку АК поблизу Гути Пеняцької. Підтримка УПА дала змогу підрозділові галицьких СС відступити і, ймовірно, врятувала його від цілковитого розгрому. Це означало, що мешканцям Гути винесено смертний вирок. 28 лютого каральна експедиція СС зрівняла село із землею. Воякам дивізії СС «Галичина» в пацифікації допомагали члени місцевої ОУН і таємничий «відділ Волинської УПА». Не виключено, що насправді йшлося про сотню «Сіроманців».

У березні та квітні сотня продовжила рейд у терені, беручи участь у подальших антипольських акціях, про які, однак, ми не маємо інформації. Відомо лише, що досягнувши повітів Рава-Руська та Любачів, «Сіроманці» взяли в тих околицях участь у боях із АК.

Підрозділ зазнав принизливої поразки 11 травня у сутичці з німецькою облавою в селі Карові — що можна пояснити лише амбівалентним ставленням УПА до німців. Коли німці над’їхали до Карова, сотня власне проводила навчання. «Яструб» велів переказати німцям, щоб ішли собі геть. Те, що трапилося далі, мабуть, стало для нього цілковитою несподіванкою. Німці розділилися на дві групи. Перша відрізала дорогу до лісу, а друга — автомобілями на повній швидкості в’їхала до села. Хвацька атака змусила партизанів відступити в напрямку Домашева. Та коли з’ясувалося, що і в тому селі є німецькі війська, частина упівців склали зброю. Сотня втратила вісім людей, чотири партизани були поранені. В полон здалися аж сорок осіб.

Утім, поразка в Карові не завадила сотні в подальших антипольських акціях. Вже 21 травня підрозділ разом із іншою сотнею УПА взяв участь у нападі на Андріївку і Нароль, які боронили аківці, оволодівши першим із цих населених пунктів ціною трьох загиблих і десяти поранених. Поляків загинуло кількадесят. У ніч із 19 на 20 липня було атаковане село Великі Очі. Там були замордовані тринадцять чи вісімнадцять поляків, решта сховалися в латинській церкві, де була організована оборона. Атака на церкву, звідки поляки вели кулеметний вогонь, не мала сенсу, тож УПА відступила, спаливши вісімдесят будинків. У сусідніх Змієвиськах того ж дня були вбиті сім поляків і один українець. Звіт про вчинений напад «Яструб» почав із фрази: «З Великих Очей ми зробили Малі Очі»...

Як випливає з усталень Маріуша Зайончковського, ймовірно, справою рук сотні «Яструба» була зупинка в червні 1944 року пасажирського потягу неподалік Белжеця та розстріл сорока двох пасажирів-поляків. Фото жертв власне цього нападу дуже часто фігурують нині як ілюстрація злочинів УПА.

Прихід Червоної Армії змусив підрозділи УПА призупинити діяльність і сховатися в лісах. Сотня у вересні 1944 року дислокувалася поблизу Унева в повіті Перемишляни — і тут була оточена підрозділами 19 бригади внутрішніх військ НКВС чисельністю близько чотириста п’ятдесят вояків. 30 вересня трапився запеклий бій між НКВС і УПА. Від 9 до 23 години війська НКВС провели понад двадцять атак, які було відбито. Партизани кілька разів контратакували. Вночі, попри ущільнення лінії оточення, розділені на невеликі групи упівці «просочилися» крізь щільно затиснуті лещата й відступили в напрямку Пнятина. Коли бійці НКВС зрозуміли, що сталося, вони відправили групу з п’ятдесяти вояків за підтримки легких танків у погоню й наздогнали партизанів у Пнятині в той момент, коли ті відпочивали та готували їжу. Радянський наступ зупинив «Яструб», особисто ушкодивши з протитанкової рушниці один із танків. Партизани визнали, що втрати, понесені ними, становлять сімнадцять убитих і двадцять п’ять поранених під Уневом і сім убитих і вісім поранених в Пнятині. З боку НКВС полягли шестеро загиблих, були поранені тридцять два вояки.

Восени 1944 року сотня УПА «Сіроманці» повернулася до свого первісного оперативного району в Тернопільському воєводстві. «Яструб» став першим вояком УПА, нагородженим Золотим Хрестом Заслуги, та був призначений командиром куреню (батальйону), що складався з чотирьох сотень, у тому числі підрозділу «Сіроманців». Проте, він недовго втішався новою функцією, позаяк загинув 17 грудня в бою з радянськими спецслужбами під час нападу на районний центр Нові Стрілиська.

Пізніше сотня «Сіроманців» на чолі з «Косачем» (NN) вела боротьбу зі спецслужбами аж до 1946 року, коли була розпущена. На межі 1944–1945 років вона, разом із усім куренем, до складу якого входила, брала участь у подальших нападах на поляків. У 1947 році українське підпілля підготувало спеціальний літопис підрозділу. Однак, згідно з провадженою ОУН-Б уже тоді історичною політикою, в літописі майже нічого не згадувалося про напади на польське населення, приділяючи першочергову увагу бойовим діям проти радянських військ.

Масова «чистка польського елементу»

Від лютого 1944