Читати книгу - "Смерть на Нілі"

– Тоді є два варіанти. Перший: міс ван Скайлер взяла фальшиву низку перлів після того, як справжні вкрав хтось раніше. Другий: історія про клептоманію вигадана. Або міс Бауерз і є злодійкою й похапцем вигадала історію та віддала фальшиві перли, щоб зменшити підозру, або в цьому замішана вся їхня компанія. Іншими словами, це банда розумних ювелірних злодіїв під виглядом привілейованої американської сім’ї.

– Так, – невизначено промовив Пуаро. – Важко сказати. Але мушу відзначити: це майстерна робота – створити настільки ідеальну й точну копію перлів, застібки й усього іншого, щоб обманути мадам Дойл. Це не робили поспіхом. Хто б не скопіював тих перлів, він мав гарну можливість вивчити оригінал.

Рейс звівся на ноги.

– Нема чого про це розмірковувати. Берімося до роботи. Треба відшукати справжні перли. І щоб водночас нічого не пропустити.

Вони розпочали з кают на нижній палубі.

У каюті синьйора Річетті містилось чимало археологічних праць різними мовами, купа одягу, ароматні лосьйони для волосся й два особисті листи – один з археологічної експедиції в Сирії, інший, очевидно, від сестри з Рима. Усі його хустинки були з кольорового шовку.

Вони перейшли до каюти Ферґюсона.

Там було трохи комуністичної літератури, досить багато фотографій, «Едін» Семюела Батлера й дешеве видання «Щоденника» Піпса. Його особистих речей було небагато. Більшість верхнього одягу – розірвана чи брудна, а нижня білизна, навпаки, гарної якості. Як і хустинки – дорогі, лляні.

– Цікаві розбіжності, – пробурмотів Пуаро.

Рейс кивнув.

– Дивно, що немає жодних особистих паперів, листів тощо.

– Так, це змушує задуматися. Дивний молодий чоловік, цей мсьє Ферґюсон.

Детектив уважно оглянув перстень з печаткою і потім поклав назад у шухляду.

Вони перейшли до каюти Луїзи Бурже. Служниця їла після інших пасажирів, але Рейс велів, щоб вона приєдналася до решти. Тут їх зустрів стюард.

– Перепрошую, сер, – вибачився він, – але ту молоду жінку я ніде не знайшов. Гадки не маю, куди вона могла піти.

Рейс заглянув усередину каюти. Там було порожньо.

Вони піднялися на верхню палубу й почали з правого борту. Перша каюта була Джеймса Фанторпа. Тут усе лежало в досконалому порядку. Містер Фанторп подорожував майже порожнем, та всі наявні речі були високої якості.

– Ніяких листів, – задумливо промовив Пуаро. – Він обережний, наш містер Фанторп, знищив усю кореспонденцію.

Вони перейшли в сусідню каюту Тіма Аллертона.

Тут усе свідчило про те, що її власник був англо-католиком, – вишуканий маленький триптих, велика вервиця з вигадливо вирізьбленого дерева. Окрім особистого одягу, вони знайшли напівготовий рукопис з великою кількістю приміток і виправлень та гарну колекцію книг, більшість із яких – лише нещодавно надруковані. Було також багато листів, абияк кинутих у шухляду.

Пуаро, не надто делікатний у читанні листів інших людей, переглянув їх. Він помітив, що серед них немає листів від Джоанни Саутвуд. Він узяв тюбик рибного клею, бездумно покрутив ним хвилину чи дві, потім сказав:

– Ходімо далі.

– Жодних хусточок з «Вулвортсу», – відзвітувався Рейс, швидко поскладавши назад вміст шухляди.

Каюта місіс Аллертон йшла наступна. Там було надзвичайно охайно, у повітрі стояв легкий старомодний запах лаванди.

Двоє чоловіків швидко закінчили обшук. Коли вони виходили, полковник зауважив:

– Гарна жінка.

Наступною була каюта, яка служила Саймону Дойлу як гардеробна. Речі нагальної потреби – піжама, туалетні предмети тощо – були перенесені в каюту Бесснера, але дещо з його майна все ще лишалось там – дві шкіряні валізи значних розмірів і саквояж. Також у шафі висіло трохи одягу.

– Розгляньмося тут уважно, мій друже, – сказав Пуаро, – імовірно, злодій заховав перли саме тут.

– Ви так думаєте?

– Звісно, аякже. Поміркуйте! Злодій, він чи вона, розуміє, що рано чи пізно буде проведено обшук, тож місце сховку у власній каюті більш ніж недоречне. Із загальними кімнатами є свої труднощі. А тут каюта чоловіка, який напевно не може відвідати її сам. Та й якщо перли знайдуться тут, це нам нічого не дасть.

Але провівши найретельніший пошук, вони не знайшли жодного натяку на зникле намисто.

Пуаро пробурмотів «Zut!»[60]сам до себе, і чоловіки знову вийшли на палубу.

Каюту Ліннет Дойл замкнули після того, як тіло забрали, але Рейс мав запасний ключ. Він відімкнув двері, і обоє чоловіків зайшли всередину.

Окрім того, що тіла дівчини не було, усе інше залишилось, як і зранку.

– Друже, – сказав полковник, – якщо тут і можна щось знайти, то, заради Бога, ідіть і знайдіть це. Коли хтось на це й спроможний, то лише ви.

– Ви маєте на увазі не перли, mon ami[61]?

– Ні. Головне – вбивство. Може, є щось таке, чого я вранці не помітив.

Тихо й спритно Пуаро взявся за обшук. Він став на коліна і ретельно крок за кроком дослідив підлогу. Оглянув ліжко. Швидко пройшовся шафою й комодом. Передивився гардеробну шафу та дві дорогі валізи. Оглянув дорогу, інкрустовану золотом скриньку. І насамкінець зосередився на умивальнику. Там стояли численні креми, пудри й лосьйони для обличчя. Але єдине, що, здається, зацікавило Пуаро, це дві маленькі пляшечки лаку для нігтів «Нейлекс». Він узяв їх і приніс на туалетний столик. Перша, із написом «Троянда», була порожня, на дні залишилась лише крапля чи дві темно-червоної рідини. Друга, така сама, але з написом «Кардинал», була майже повна. Пуаро відкрутив спершу порожню, потім повну пляшечку та обережно понюхав обидві.

Запах дюшесу наповнив кімнату. Трохи скривившись, детектив закрутив їх.

– Є щось? – запитав Рейс.

Пуаро відповів французькою приказкою: «On ne prend pas les mouches avec le vinaigre»[62].

Тоді, зітхнувши, додав:

– Мій друже, усе безуспішно. Убивця не зробив нам послуги. У нього не впала ні запонка для рукавів, ні недопалок, ні попіл від сигари – або, у випадку із жінкою, хусточка, губна помада чи невидимка для волосся.

– Лише пляшечка лаку для нігтів?

Пуаро знизав плечима.

– Я мушу запитати служницю. Є щось… так… трохи дивне в цьому.

– Мені цікаво, куди в біса поділася та дівчина? – мовив Рейс.

Вони вийшли з каюти, замкнувши за собою двері, і попрямували до каюти міс ван Скайлер.

Тут були всі можливі атрибути багатства: дорогі туалетні засоби, гарні валізи, трохи особистих листів і паперів – усе в ідеальному порядку.

Наступною була подвійна каюта Пуаро, а за нею – Рейса.

– Малоймовірно, щоб їх заховали в одній із цих, – припустив полковник.

– Таке трапляється, – не погодився