Читати книгу - "Правда про Росію, Астольф де Кюстін"

Все це мало б свідчити про те, що запродавши свою душу Палкіну і Москві, Гоголь провадив подвійне життя, Він жив для себе і для грошей. Задля останнього треба було вдавати щирого російського патріота Та гавкати на де Кюстіна.

Книгу Гоголя «Вибрані місця з листування», зокрема оборону московського православія, можна вважати полемікою з поглядами Чаадаева та разом з ним і де Кюстіна. Але Гоголь так незручно, так незграбно провадив цю оборону Москви, що можна сумніватися, чи справді він робив це щиро з власного переконаннями може просто з відчаю намагався цим шляхом добитися продовження грошової допомоги від Палкіна. Опинившись за кордоном, критик Бєлінський написав 1847 року кілька дуже неприємних, але заслужених докорів у листі до Гоголя. Пригадаймо собі дещо з цього дуже цікавого листа. Бєлінський пише авторові «Вибраних місць»:

«Проповідниче кнута, апостоле темряви, оборонче мракобісся та забобонів, возвеличнику татарських звичаїв — що ви робите? Що основуєте подібну науку на православній церкві, це я ще розумію, але чому ви притягли до цього ще саме Христа? Він перший возвістив людям науку свободи, рівностй і братерства та припечатав і ствердив своїми муками правдивість своєї науки... Чи ви справді щиро та з цілої душі співали гімн російському духівництву, ставлячи його на неспівмірно вище місце, ніж католицьке? Приймім, що ви не знали, що друге було колись чимсь у той час, як перше ніколи нічим не було, хіба що вислужником та рабом світської влади...

На вашу думку «русский» — це найбільш релігійний народ на світі. Брехня! Основою релігійносте є побожність, чеснота, богобоязливість, Пригляньтеся трохи уважніше й побачите, що по своїй природі це глибоко атеїстичний народ. В ньому є ще багато забобонів, але не можна знайти жодних ознак релігійносте... Забобонність проминає з поступом, цивілізації, але при цьому набувається часто релігійність; живим прикладом цього є Франція, де також тепер є багато щирих католиків серед освічених людей... Руський народ не такий; Містична екзальтація не лежить у його природі. Для неї він має забагато здорового людського глузду, ясности та виразносте і, власне, від цього, мабуть, залежатиме та величезна роль, яку він гратиме в майбутній історії.»

Німецький католицький дослідник Бернгард Шульце, навівши ці уривки з листа Бєлінського до Гоголя, додає від себе такі знаменні слова:

«У певнім сенсі слова Бєлінського пророчі. І,можна спитати себе, хто краще визначив релігійні нахили москалів та хто ясніше передбачив найближче майбутнє їх історії — він чи Достоєвський?» (В. Schultze: «Russische Denker, ihre Stellung zu Christus, Kirche und Papstum», Wien, 1950, s.69).

Бєлінський до цього додає, що в Росії також більша частина кліру була байдужа в оправах віри: «Релігійність не проявляється в русскому народі навіть у духівництві, бо деякі поодинокі вийняткові особи, що визначалися своєрідною холодною аскетичною поверховністю, нічого не доводять. Але більшість нашого духівництва завжди визначалася лише грубими черевами, схоластичним педантизмом та грубою неосвіченістю. Було б несправедливо закидати їм релігійну нетолерантність або фанатизм; вони скоріше славні зі своєї взірцевої байдужосте у справах віри.»

На думку Бєлінського, Гоголь забув Христа і став покірним знаряддям оборонців темряви та кріпацтва. Він закидає Гоголеві потворну оборону рабовласництва православ’ям:

«Тому ви не могли помітити, що Росія вбачає свій рятунок не в містицизмі, не в пієтизмі, а в поступі цивілізації, освіті та людяності. Не проповіді вона потребує (їх вона наслухалась досить!), не молитов (вона дуже часто їх проказувала!) але того, щоб у народі збудилося почуття людської гідносте, що протягом стількох віків було загублене в смітті та бруді — вона потребує правних основ і законів, не в згоді з наукою церкви, а згідних із здоровим людським розумом та справедливістю. Але замість того вона являє собою жахливе видовище країни, де одні люди торгують другими людьми... Країни, де немає не лише жодних забезпечень для людської особи, ані для чести та власносте, але навіть поліційського порядку, де існують лише безкінечно великі корпорації розмаїтих злодіїв та розбійників за покликанням...

Оце є питання, яким болісно переймається ціла Росія, що лежить у глибокому сні. І саме в цей час виступає перед суспільством великий письменник з книгою, в якій він, в ім’я Христа та церкви, навчає жорстокого рабовласника, як видобути більше грошей зі свого кріпака... Та після цього ви ще хочете, щоб вам вірили щодо щиросте завдань вашої книги! Ні! коли б ви справді були сповнені Христовою, а не диявольською наукою, то ви напевно не написали б своєї книги. Ви сказали б рабовласникові, що селяни є його братами у Христі та що брат не може бути рабом брата... Або дасть йому свободу, або не обтяжуватиме селян надмірною працею. Ображене почуття себелюбства можна ще стерпіти; я мав би досить розсудливосте, щоб обійти мовчанкою таку образу коли б уся справа полягала в цьому; але ображене почуття справедливосте, ображене почуття людської гідносте є нестерпним: не можна мовчати, коли під прикриттям релігії та під охороною кнута проповідується брехня і аморальність, начебто вони були правдою та чеснотою».

Маркіз де Кюстін висловлювався про московську церкву далеко стриманіше, але в основному говорив те саме, наприклад: «Коли церква зрікається свободи, вона втрачає моральну чесноту; рабиня, вона породжує лише рабство» (Лист 23). «Грецьке російське духівництво ніколи не було й ніколи не буде нічим іншим, як тільки поліцією, одягненою в трохи відмінну від війська уніформу імперії. Під керуванням імператора попи та їхні єпископи є полком урядовців...» (Резюме з подорожі).

Отже Бєлінський у листі до Гоголя вияснив роль московської церкви повніше і глибше та значно гостріше затаврував її ганебне становище та її ганебну роль. Атому здається не вадило б, коли б паризьке «Общество борьби с клеветой на историческую Россию» у своїх відозвах та закликах, крім Кюстіна з Анрі Мартеном та Жаком Бенвілем, згадувало також і своїх — Бєлінського, Чаадаева, Герцена...

Гоголь, до речі, не виявляв зарозумілости. На лист Бєлінського, в якому була звернена увага на повне незнання Гоголем Росії, сам Гоголь у своїй відповіді повністю погодився з Бєлінським, написавши йому: «Ви совершенно праві, я не знаю Росії».

Дослідники життєпису Гоголя подають, що не враховуючи Петербургу, якого ніхто з них не зараховував до Росії, Гоголь у своїх подорожах по Росії, із зупинками в родині Аксакових у Москві, перебув