Читати книгу - "Правда про Росію, Астольф де Кюстін"

І таке слід гадати, відбувалося з року на рік, починаючи від втечі Гоголя 1836 року за кордон аж до його смерти в лютому місяці 1852 року у Москві. Часом діялося це бюрократичним порядком, частину чого занотував у своїй книзі Лемке, часом просто через невтомну Смірнову, яка здобувала грошенята для Гоголя здебільшого просто з «шкатулкі» Палкіна.

Ця сама Смірнова, уроджена Россетт, як ми давніше вже мали нагоду зазначити, 1843 року, перечитавши книгу де Кюстіна, писала з Баден-Бадену до Жуковського, жаліючись при цьому на те, що жандарми перехоплюють та читають її листи: «Ай да матушка Россія. Кюстін прав...» Дальша її лайка на адресу де Кюстіна, явно дописана для жандармів, не має істотного значення.

Наступного 1844 року Россетт, висилаючи чергові гроші, вижебрані для Гоголя від Палкіна, з великою, хоч і притаєною турботою, писала Гоголеві, як їй вдалося в однім літературнім салоні почути неприємні та навіть небезпечні для Гоголя розмови. Розмова почалася із закидів, що Гоголь чужинець, зовсім не росіянин.

Формальною підставою до цього є слова самого Гоголя на початку «Мертвих душ», де «два русскіх мужіка», дивлячись на чортопхайку Чічікова, обмірковують, чи з цими колесами чортопхайка допхається звідти до губернського міста, чи ні. Де це ви бачили, щоб який французький чи німецький автор у своїм творі зазначав національність своїх селян французькою чи німецькою. Оскільки Гоголь це зробив, то значить він ставиться до Росії, як чужинець, дивиться на неї чужинецькими очима та й годі. З цим погодилися і приявні Тютчев та Вяземський, що мали славу найрозумніших москалів. До того ще був при розмові відомий негідник та провокатор Толстой — американець, про якого ще Пушкін писав; що це картярський злодій:

«В Камчатку сослан бил,

Вєрнулся Алєутом

I крєпко на руку нє чіст...»

Цей самий Толстой-американець розвів там провокацію чи агітацію цілком у дусі сучасних НКВД та МГБ, СОНР-ів та КЦАБ-ів з василакіями та ґулай-золотаренками про те, що Гоголь — це державний зрадник. Він — мовляв, — зрадив «матушку Россєю». Це український сепаратист, якого треба закувати в кайдани і вислати у Сибір.

Почувши про це, Россетт починає підступну гру. Нагадуючи Гоголеві, що вона теж походить з тієї самої країни — Малоросії і так само любить цю країну як і Гоголь, запитує в кінці, яка в Гоголя душа — українська чи московська.

Поруч з цим пише, що висилає Гоголеві гроші, які цим разом так само, як і раніше, походять від того самого жертводавця, який не хоче бути названим. Але з рядків листа Смірнової-Россетт цілком ясно для кожного, в тому числі й для Гоголя, хто є цим жертводавцем. Зрештою, Лемке теж коротко згадував про цей лист Смірнової-Россетт, виразно зазначуючи, що жертводавець займає аж надто високе становище.

Нервовий та вразливий Гоголь міг би після залякувань та погроз з боку американця Толстого та натяків Смірнової-Россетт про джерело великих грошових щедрот піддатися депресії й признатися до москалів. Але все ж таки він цього не зробив. Свою відповідь на запит Россетт він почав словами:

«Я сам не знаю, яка в мене душа — українська чи московська». Далі він дипломатично спрямовує розмову на дещо інші рейки, пишучи ось таке: «Знаю тільки те, що ніяк не дав би переваги ні українцеві перед москалем, ні москалеві перед українцем (у московському тексті Гоголь вживає терміни «малоросіянин» і «росіянин»). Ці слова не є конкретною прямою відповіддю на питання, що його руба поставила фінансова дорадниця Гоголя. Все це було політично написано для Толстих і Палкіна, оскільки і лайка на адресу де Кюстіна в листі Россетт до Жуковського була дописана для жандармів («Письма Гоголя», ред. Шенрок, т. II, стор.557).

Ще перед Россетт, Іван Аксаков скаржився, що Гоголь привабливо малює в своїх творах лише українців, а для москалів на його пензлі лишається сама чорна фарба, що дуже пригноблює московських поклонників автора «Ревізора», який, як виходить, не любить ані Росії, ані «русскіх»...

Отже, приблизно в час появи книги де Кюстіна, Гоголь міг уже мати враження, що грунт для нього в щедрого жертводавця може стати хитким. Тому він і удавав таке сильне обурення з приводу книги де Кюстіна, якої сам певно не читав, бо книга була велика, а французька мова не була надто добре відома Гоголеві. Для покращення своїх фінансових основ Гоголь дещо згодом видав своє славетне «Листування з приятелями».

Згідно з одним давним, досі не записаним переказом, який декому довелося почути від покійного сенатора Сергія Шелухина (1862-1938), Гоголь під час свого перебування в Римі вже навіть був цілком готовий розірвати з Росією. Але при цьому він, як завжди, був без грошей. Навколо мав усюди борги та борги. Та ось раптом прибув до Риму наступник палкінського престолу, майбутній Олександер ІІ-гий, а з ним його вихователь Жуковський. Вони негайно платять усі борги Гоголя та ще й дають якісь грошенята на дальший прожиток великомученика-сребролюбця. І таким чином Гоголь занехав свої плани розриву із Росією...

Пригадаймо собі, що в першому своєму листі з Риму Гоголь писав своїм знайомим такі неприязні до Росії речі: «Росія, снєґа, Петербург, падлєци, департамент — всьо ето сказалось сном Яснова на родінє...»

Пригадаймо також, що в перші роки свого перебування в Римі Гоголь дуже приятелював з трьома українцями, учасниками повстання 1830-31 років, які в еміграції стали у Римі священниками — Семененком, Янським та Кайсевичем. Свідоцтвом цієї дружби залишився польською мовою писаний сонет Кайсевича, присвячений Гоголеві. Словацький свого часу назвав цей сонет дубовим. Автор його не був поетом, проте сонет, хоч і дубовий, е дуже щирим та свідчить про теплі й дружні почування автора до Гоголя. Напевно не любов до Москви, а щось зовсім протилежне єднало Гоголя з цими повстанцями.

Так само маємо рівнозначні з тим свідоцтва про паризький гурт знайомих Гоголя. По смерті Гоголя емігрант з України Богдан Залеський, польський поет-романтик, записав у своєму щоденнику, що Гоголь часто сходився в Парижі з ним та Міцкевичем. Ці сходини мали навіть правильний характер. Кожний з учасників по черзі читав реферати. Одного разу Гоголь зачитав з рукопису свій реферат про вдачу слов’янських народів на підставі їхнього власного фолкльору. При цьому особливо влучно були схарактеризовані москалі так, як це лише Гоголь міг зробити... Щодо цих взаємин з Гоголем Залеський виразно підкреслює протимосковський настрій, який був