Читати книгу - "Королівство у спадок, Олег Говда"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Гаразд, про це пізніше... Чому свинорил, можу здогадатися. А золото? З якого боку має стосунок?
— Це послід чудовиська…
Кумедно! Несподіване трактування легенди про золоту антилопу або про бідолаху Мідаса, який перетворив на золото навіть власну дочку. Тутешні билинники у винахідливості переплюнули всіх попередніх.
— Ти хочеш сказати, що ммм… свинорил, як би це м'якше… гадить золотом?
— Начебто… — абсолютно серйозно підтвердила амазонка.
— Ну, тоді не даремно удачу називають синім птахом, — я з вдячністю подивився на орланчика. — Це ми вдало зайшли. Залишилося лише два завдання вирішити. Знайти лігво чудовиська. Упевнений, головний туалет у нього не надто далеко від житла. І… подумати, як доставити здобич у замок. Золото, на жаль, страшенно важке.
— Ей-ей… — помахала перед очима долонькою Леонідія. — Ти ще дещо забув. Чи не дочув… Свинорила не можна вбити!
— Чому? Чудово пам'ятаю. Ні мечем, ні стрілою... А ще чимось прикінчити його пробували? Спалити? Втопити?
Амазонка замислилась. От тільки відповісти не встигла. Спершу почулося хлюпання, ніби в озері плескалася велика риба, а потім і гілки затріщали. Весь цей шум наближався повільно, зі швидкістю асфальтного катка. І такою ж невмолимістю.
— Думаєш, це воно?
Дівчина не відповіла. Ну, правильно, теж знайшов що запитати. Та ж не серед гамірного балу знаходимося. Чужі тут точно не ходять.
Про всяк випадок ми відступили на єдиний клаптик суші. Як би там не було — і боротися, і вмирати приємніше, стоячи на землі, ніж потопаючи по щиколотки у смердючій багнюці. Навіть, якщо та приховує у собі незліченні скарби.
Тріск став гучнішим… Вже навіть було помітно, як тремтять верхівки дерев. Ті самі, що здавались мертвими… Що вказувало на чималий зріст та вагу чудовиська. Хлюпання змінилося неприємним і в'язким чавканням. Немов трясовина теж обурювалася вторгненню і не хотіла відпускати здобич.
Майнула думка: а раптом пощастить і тварюка потопне? Але час минав, а розмірена хода не тільки не вщухла, але ще й помітно наблизилася.
— Думаю, треба зняти з себе все зайве... — видавив ідею. Щоб не мовчати. Нерви не залізні. — Якщо свинорил і в бою такий самий повільний, то наша фора — легкість рухів. І треба цю можливість використати по максимуму. Залишаємо тільки зброю. Навіть піхви геть.
Оскільки Леонідія не мала готової відповіді, то погодилася. І модрина на острівці перетворилася на новорічну ялинку. Яку, замість іграшок, прикрасили шолом амазонки, кіраса, моя кольчуга, піхви від меча та Місячного Лиску. Колчан зі стрілами та лук. Думаю, вона і спідницю не посоромилася б зняти, якби та хоч на кілограм важча була. Там же зависли й обидва речі... А насамкінець, я підняв із землі, посадив на рівні голови і прив'язав до стовбура пташеня. На всякий випадок…
— Не бійся, Сінільго… — промовив заспокійливо прямо у пташине око. — Якщо зрозумію, що нам кердик, розв'яжу та відпущу. Тоді ти вже сама рятуйся.
Поки готувалися, чудовисько підійшло ще ближче. Достатньо, щоб угледіти його силует крізь рідкий підлісок.
І відразу стало зрозуміло, що жодна інша назва йому не пасувала би краще.
Природа зліпила монстра з трьох тварин. Лося, ведмедя та кабана... Від лося чудовисько одержало тулуб, від ведмедя — шкуру та лапи. А від кабана — рило. Величезне, свиняче рило. З рожевим п'ятачком і іклами. Довжиною зовсім трохи поступаючись крокодилячій пащі. Напевно, довгонога Елізія крокодилів ніколи не бачила, бо не водяться вони в степах, так що не могла порівняти. Тому чудовисько і не стало крокорилом. Хоча яка різниця? Битися нам належить не з назвою, а кігтями та іклами.
— Який жах… — оцінила звірятко Леонідія.
— Та вже… Познущалася з нього матінка природа. Мабуть, тому воно й таке непривітне. Хоча, готовий закластися, тут не обійшлося без магів. Тільки людина здатна на подібне божевілля. Природа завжди скупа та раціональна.
Відповідь амазонки потонула в страшному реві. Настільки гучному, що довелося заткнути вуха руками. Потвора нас помітила.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. АнонімноУвага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Королівство у спадок, Олег Говда», після закриття браузера.