Читати книгу - "Гарантія на кохання, Tama Lisn"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
- Тримай альбом. - Намагаюся перервати незручний момент.
- Подивімося, що тут. - Взяв альбом до рук. Він так легко переходить від одного до іншого, що мені стало трохи прикро.
Дурна, а що я хотіла. Що він візьме і серйозно захопиться мною. Та в нього таких, як я вагон і маленький візок. Обережніше Ольго, якщо не хочеш опинитися з розбитим серцем, мусиш тримати себе в руках.
- До речі, повертаю тобі документи. Тримай поки що їх при собі. Я комп'ютер вимкнув якщо що.
- Км, правильно зробив. Ось, схожа фотографія стояла у рамці. - Тицьнула в одну з карток.
- Люди ті самі?
- Дай гляну. Так, обличчя ті самі.
- Вони тобі знайомі?
- Це батько, це Микитюк. - Тичу пальцем.
- Цих я знаю, а цього десь бачив.
- Ти не міг його бачити. Ці два чоловіки мертві. Один помер, коли служив, а другий відразу після армії. Тільки не пам'ятаю їхні прізвища.
- Веніамін Львович у гарячій точці служив? - Здивувався.
- Ні з чого ти взяв?
- А від чого помер його друг?
- Не знаю. Тато говорив якийсь нещасний випадок.
- Ти не проти якщо ми візьмемо це фото?
- Бери. - Дозволила.
- Ідемо звідси?
- Так, мені дурно від цього місця.
Він усміхнувся, взяв мене за руку і повів до виходу.
- Чому ти смієшся?
- Ти назвала свій будинок «це місце», а раніше не хотіла їхати до мого будинку з привидами. Все міняється.
- До чого ти ведеш?
- Не звертай уваги.
Він зачинив двері й для надійності посмикав за ручку.
- Куди тепер? - Запитала.
- Треба заїхати до мого офісу.
- Але ж вихідний?
- Нічого, Нік на місці. - Відповів, виїжджаючи з двору.
- А хто такий Нік?
- Начальник служби безпеки компанії та мій найкращий друг. Мені потрібно дещо з ним обговорити.
- Навіщо тобі ця фотографія?
- Поки не знаю.
- Але в тебе є здогадка? - Не відстаю.
- Не впевнений, але поки що інших зачіпок у нас немає.
- Поясниш?
- Не зараз.
- Може висадиш мене біля торгового центру, я поки що прогуляюся.
- Ну вже ні.
- Я не збігатиму, а потім мене забереш, по дорозі назад.
- Тобі мало одного нападу?
Про це, зізнатися, я навіть не подумала. Нещодавні події мені здаються кошмарним сном. І тепер, коли тато знайшовся, я забуваю думати про власну безпеку.
- Я просто не хочу залишати тебе одну. - Додав чоловік.
Він має рацію, потрібно довести всі справи до кінця й лиш тоді можна буде перевести подих, але я все одно упираюся із вредності.
- Ти вважаєш мені з тобою безпечно?
- Принаймні безпечніше чим однією. Зі мною на тебе можу напасти лише я.
- Тобі не набридло з мене сміятися? - Замовкла, надувши щоки, як морський їжак.
Поводиться як стурбований хлопчисько. До його офісу доїхали швидко. Я із запитаннями більше не лізла. Все марно, зараз він мені нічого не скаже, мабуть, сам ще не зібрався з думками.
- У тебе такий величезний офіс. Вся будівля ваша?
- Так, і це лише адміністративна частина. - Відповів з гордістю.
- Ну ти й хвалько.
- Ти перша почала.
З нагоди вихідного на вході був лише охоронець. Може по відділах і загубилася пара-трійка трудяг, але зараз їх не видно.
Сашко взяв мене за руку і повів у бік ліфтів. Ми піднялися на верхній поверх, минули довжелезний коридор й дійшли до приймальні, де на Сашка чекав сюрприз.
- Каміла? Що ти тут робиш?
Очам моїм постала дівчина, ні – богиня. Суцільні ноги та груди. Шикарне волосся та очі небесного кольору. У мене також питання «що вона тут робить». Подібній дівчині місце на Олімпі, повелівати долями простолюдин, а не варити каву. Поводиться вона відповідно, її погляд, звички, те, як вона розмовляє. Ось у кого треба вчитися впевненості у собі.
- Здрастуйте, Олександре Петровичу. У мене залишилися недороблені справи. Ось вирішила закінчити.
- Ясно. - Окинув поглядом дівчину. - Тоді зроби нам чай. - Він уштовхнув мене до кабінету. - Сідай. - Махнув рукою на розкішний шкіряний диван.
Слідом у кабінет увійшла її величність Каміла з тацею у руках. Пройшла вона від стегна, пронесла себе плавними кроками, тримаючи спину рівно й злегка виляючи стегнами. На ній чорна сукня з блискавкою на грудях. Потягни за собачку і буде сюрприз. Довжина сукні дозволяє прикрити лише п'яту точку. На ногах туфлі на височенних шпильках. Куди мені зі своїми білими кедами? Якщо людина так одягається, щоб попрацювати у вихідний, то боюся уявити, як вона виглядає повсякденно?
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гарантія на кохання, Tama Lisn», після закриття браузера.