read-books.club » Любовні романи » Лицарі Дикого Поля. Том 1 📚 - Українською

Читати книгу - "Лицарі Дикого Поля. Том 1"

172
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Лицарі Дикого Поля. Том 1" автора Ярослава Дегтяренка. Жанр книги: Любовні романи / Фантастика. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 45 46 47 ... 137
Перейти на сторінку:
козак! Невже він так тобі довіряє? — запитав Тимофій, якому щойно спало це на думку.

Влад усміхнувся.

— Про напад на Суботів мені розповів один селянин, який, скориставшись нагодою, утік на Запоріжжя. Я тоді відразу поїхав на волость — подумав, що моя шабля може знадобитися людині, яка колись зробила мені добро. І я виявився не зайвим у цій справі. Хмель пам’ятає мене й довіряє. Та й потрапив я до нього вчасно. Після того як Хмельницького принизили в короля й він повернувся додому, Конецпольський милостиво запросив його до себе на бенкет. Але здається мені, що причиною такої милості було те, що Хмельницького почали підозрювати у змові та вирішили вбити. Хмель туди не поїхав, і тоді староста послав двадцять своїх шляхтичів, аби ті привели його до нього силоміць. Точніше, щоби вони вбили його дорогою, а Конецпольському принесли голову. Так от, із Хмелем було лише четверо його джурів і ще я. А він мене знає ще відтоді... — тут Влад замовк, опустив очі, очевидно вирішивши промовчати про обставини цього знайомства, бо не вмів брехати. — Так от, разом ми задали панам такий бенкет, що вони й медом захлинулися. Вони ж були п’яними, ніби квачі, тож із ними не складно було впоратися!

— Владе, кажи все чесно! Що доброго тобі зробив цей Хмельницький? — запитав Тимофій, який не міг не помітити, що його друг щось приховує. — Чому ти так твердо вирішив йому допомагати?

Влад зітхнув, обличчя його стало жорстким, а в очах з’явився сум. Він трохи помовчав, нахмурився, покусуючи губи, але потім наважився.

— Я ніколи нікому не розповідав про себе, — почав він. — Але, напевно, настав час розповісти. Ви — мої друзі, і будете першими, кому я розповім свою справжню історію, не рахуючи того попа, перед яким я каявся на сповіді. Я син простого чернігівського селянина. Мого батька запороли на смерть за наказом єврея-орендаря за приховані надлишки зерна, а моя мати повісилася з горя на моїх очах. Я не пам’ятаю, скільки часу я просидів біля ніг матері, що висіла в зашморгу. Але коли мене знайшли, люди жахнулися — мене наче розум покинув. Я нічого й нікого не помічав навколо, ні з ким не міг говорити. Лише наївно чекав, коли мама отямиться і злізе з поперечини. Маму вийняли із зашморгу, а потім гидливо, мов собаку, поховали за межею кладовища, бо самогубця. Мене милостиво взяв у холопи на своє подвір’я сам пан-жид. Той, за чиїм наказом замучили мого батька, той, через кого повісилася моя мати! — Очі Влада заблищали, а груди шумно здіймалися. Він піднявся й заходив кімнатою — знову відчув увесь той жах, пережитий у дитинстві. Опанувавши себе, Влад повів далі свою гірку розповідь: — Усі подумали, що я від пережитого горя з’їхав із глузду й на мене не звертали особливої уваги. Вважаючи дурником, багато хто мене навіть жалів. Але я був при своєму розумі й усе добре розумів. Не збирався так просто це все залишати. За місяць після смерті батьків я вночі пробрався до опочивальні свого пана й зарізав його разом із дружиною просто в ліжку, наче свиней. Так помстився за батьків. Після цього втік у єдине місце, де мені за таку розправу над своїм паном не загрожувала кара, — на Низ. Я йшов, ховаючись у лісах, жебраючи в селах і містечках шматком хліба. Коли дійшов до околиць Чигирина, то зовсім вибився із сил. Мене підібрала покійна дружина Хмельницького — пані Ганна, упокій, Господи, її світлу душу. Тільки завдяки їй я живий і зараз говорю з вами. Пані фактично врятувала мене від голодної смерті, виходила, намагалася допомогти — залишала жити в себе, але я однаково вирішив піти. Без її доброти й допомоги в мене забракло би сил дійти до Січі. Я їй життям зобов’язаний. Так ось тепер віддаю борг хоча й не їй, то її чоловікові, оскільки добра пані померла. А ще я поклявся, що мститиму всім панам і жидам та стану паном там, де колись був хлопом.

Влад спохмурнів і замовк. Ці спогади були для нього важкі. Та виговорившись уперше за своє життя, він почувався легше. Хлопець знав, що друзі зрозуміють його й не засудять. Марко поклав руку йому на плече і стиснув. Тимофій мовчав. У його синіх очах застиг гнів. Він думав про те, що Влад не єдиний, із чиєю сім’єю трапилося таке звірство. І Хмельницький не єдиний православний шляхтич, якого принизили. Скільки таких принижених, пограбованих, закатованих людей у всій Україні? Сотні, якщо не тисячі!

Також Тимофій думав і про інше: одна справа — зарізати свого пана в ліжку, скаржитися королю чи відбиватися від п’яної шляхти, а зовсім інша — піднімати на повстання цілий народ. Так, козаки не раз повставали, але чим завершувалися минулі повстання? Кривавою, нелюдською розправою над повсталими козаками.

— Я заїхав до Києва, щоби покликати вас із собою. Долучайтеся до нас! Такі люди, як ви, будуть корисні Хмельницькому, та й хіба вам самим немає за що боротися? Цього разу мусить усе вийти! Ну, то що скажете? — нетерпляче зажадав відповіді Влад. — Не приховую, я сам сподіваюся дістати свої вигоди — мені набридло тинятися між небом і землею. Я зовсім один, нікого не маю, окрім відданих товаришів. Хочу стати кимось більшим, ніж простим козаком. Та й вам хіба немає чого прагнути? Хіба ви хочете все життя провести звичайними козаками, гуляючи степами? А так обоє матимете шанс змінити свою долю. Знаю, що кличу не горілку пити, а головою ризикувати. Але коли таке було, що ви обидва турбувалися про свої голови? Хіба солодке життя ваших рідних тут, під лядським гнітом? Хіба ви не хочете обстояти свою свободу і свої права?

Тимофій задумався. А Влад має рацію! Так, бунти минулих років були жорстоко придушені. Так, звичайно, може бути й цього разу. Але все ж щастя може всміхнутися пригнобленому народу. То чи не ліпше спробувати обстояти свою свободу, ніж сидіти й вичікувати, що буде далі? Тоді все, що здається йому неможливим тепер, може помінятися в майбутньому, — якщо він обстоїть свої права, то не буде перешкод для його шлюбу з Орисею. На жаль,

1 ... 45 46 47 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лицарі Дикого Поля. Том 1», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лицарі Дикого Поля. Том 1"