Читати книгу - "Зерно правди"

поразку, почали шукати числа поодинці, перекидаючись дотепами й спостереженнями. Намагалися знайти номери телефонів, переробляли числа на дати, завдяки чому Шацький довідався, що 2 квітня 1921 року вперше відбувся Познанський ярмарок, Альберт Ейнштейн у Нью-Йорку прочитав лекцію про теорію ймовірності, а 4 лютого 1921 року народився індійський політик Кочеріл Раман Нараянан, який помер у віці вісімдесяти чотирьох років, але так і не знайшли жодних зачіпок. Та й сама ідея була хибною, лише перше число могло означати більш-менш сучасну дату.

Соберай закрила «Титуса» й відклала на стосик.

— Певне, я старію, воно мене вже зовсім не смішить, — сказала Бася й витягла з кишені светра аркушика. — То як, продовжимо?

— Я гадав, що в нас перерва, — зойкнув він, але узяв аркушика до рук. Соберай занотувала на ньому ті інтерпретації чисел, які здавалися їй найбільш імовірними. Гірше й уявити годі, коли відкинули нумерологію, ідентифікатори на сайтах знайомств. На аркуші було:

241921 — код економічного аніматора в справах технологічного розвитку в класифікації професій Міністерства праці та соціальної політики; номер, під яким внесено до Державного реєстру товариство «Голденлайн», яке провадить громадський бізнес-сервіс.

212225 — код модних черевиків «Гуччі» без шнурівок.

191621 — номер польського патенту на кабельну муфту; астероїда з пояса астероїдів, який простягається між внутрішніми та зовнішніми планетами Сонячної системи.

Кошмар. Шацький глянув на це й відразу знову заплющив очі.

— Щось ми не те робимо, — сказав він.

— Гм-м-м? — промуркотіла Соберай, Шацький уже навчився, що її ввічливе «гм-м-м» свідчить про те, що вона уважно слухає.

— Замість того, щоб подумати, ми бездумно це гуглимо, ніби справді сподіваємося, що весь світ уже вбгали в інтернет. А ми не розшукуємо когось, хто вбиває інформатиків, вішаючи їх на мережних кабелях. Усе стосується давніх забобонів, традицій. «Гугл» нам не допоможе. Тут думати треба. Три шестицифрові числа, відносно близькі, але послідовності не становлять. Ми з’ясували, що раніше номери телефонів були шестицифрові, перевіримо це в старих воєводських довідниках. Що ще?

— Поліційні посвідчення!

Шацький розплющив очі. Ось воно! Напевне воно. Абревіатура, яка означала Воєводську комендатуру поліції і три шестицифрові номери. Поставив філіжанку й відразу зателефонував до Вільчура, який, на щастя, досі був у відділку. Наказав йому перевірити в системі ці три номери й передзвонити. Соберай напружено прислухалася, як Шацький холодно віддає службове розпорядження. Виглядала, як маленька руда дівчинка, що бавиться в детектива під час канікул.

— Що ще? — запитав Шацький. — Що ще позначають шестицифровими номерами? Кажи все, що спадає на думку, найвіддаленіші асоціації, навіть те, що здається геть недоречним.

Соберай глянула на нього. Якщо й хотіла про щось запитати, то передумала, прикусила замислено нижню губу.

— Табірні номери. Німці, євреї, антисемітизм. KWP може означати якусь категорію в’язнів.

— Гаразд. Перевіримо. Що ще?

— Номери в мережі обміну повідомленнями «Gadu-gadu» теж, здається шестицифрові, хоча я не впевнена.

— Перевіримо. Далі?

Соберай ще сильніше прикусила губу, нахмурила брови й нахилилася до нього.

— Знаю! Кількість сірих клітин.

— Це як?

— Кількість сірих клітин, які відмирають щоразу, коли ти замість того, щоб думати, віддаєш розпорядження.

— Хтось повинен організувати роботу.

— Ну, давай, — Соберай сплела долоні, відхилилася до спинки дивана й закрутила млинка великими пальцями. Виглядала дуже мило, і Шацький подумав, що вона подобається йому дедалі більше. Це трохи нагадувало тип подруги-харцерки, дівчини, з якою можна просидіти цілу ніч на варті й обговорити все на світі, а коли нарешті до тебе доходить, що це була не лише дружба, то вона вже давно чиясь дружина. Заплющив очі й почав уявляти собі цифри. Побачив течку для документів, але відкинув цей образ, усі номери справ завжди містять рік, це не те. З тієї ж причини відпадали в’язні й заарештовані, крім того, їхні номери не були шестицифровими. Вилаяв себе за занадто класичний підхід. Треба щось змінити, подумати навпаки. Може, їх варто розбити? Не шестицифрові номери, а сполучення трицифрових? 241 921 — 212 225 — 191 621. Трохи нагадує частину номерів ІР-адрес. Трохи — номери мобільників без означення оператора. А може, це поєднання двоцифрових чисел? 24 19 21 — 21 22 25 — 19 16 21. Переглядав їх у пам’яті, комбінував, як лише міг.

— Дивна річ... — тихо проказав він.

— Гм-м-м?

— Дуже дивно, — мовив Шацький. — Якщо розбити номери на двоцифрові числа, то жоден з них не більше, ніж двадцять п’ять. Глянь.

Витягнув із внутрішньої кишені піджака ручку, записав цифри на серветці:

24 19 21

21 22 25

19 16 21

Соберай обернула серветку до себе.

— Магічний квадрат? Математичний ребус? Якийсь шифр? У латинському алфавіті двадцять шість літер.

Шацький швидко переписав:

X S U

U V Y

S P U

Перезирнулися. Це виглядало безглуздо. Але Шацький відчув неспокій. Якась думка втекла від нього. Щось майнуло в мозку. Коли це сталося? Коли він замінював цифри на літери? Ні, раніше. Коли дивився на розписані у квадрат числа. Соберай сказала щось про ребус? Ні, спершу згадала магічний квадрат. Невідомо, чому, але магічний квадрат запах йому папером, таємницею, книжкою, яку читаєш під ковдрою при світлі ліхтарика. Що це було? Якесь молодіжне чтиво, єврейський алхімік воскрешає в Празі Голема, поклавши йому до рота папірець із магічним квадратом. Господи, невже це слідство якимсь чином пов’язане з Кабалою? Це вже була якась ниточка, але поки не те, що треба, йому майнуло щось інше, коли він дивився на ці цифри, якась віддалена асоціація. Пари чисел. Магічний квадрат. Кабала. Забобони. Езотерика. Віра. Схопив Соберай за руку, показав пальцем, щоб вона мовчала, думка дедалі ближчала, він боявся її втратити. Числа. Кабала. Віра. Ну ж бо, ще трішечки. Затамував подих, заплющив очі, бачив, як із нейронної туманності постає відповідь.

І тоді задзеленчав телефон. Вільчур. Думка зникла, Шацький узяв трубку й вислухав повідомлення старого поліцейського. Соберай вичікувально дивилася, тоді поклала долоню йому на руку, Шацький подумав, що вигляд двох прокурорів, які судомно тримаються за руки, може здатися дещо сюрреалістичним, але не прибрав своєї.

— Ну, і що? — запитала вона, коли Теодор закінчив розмову.

— Ну й нічого, — відказав Шацький. — Жінка-старший комісар зі слідчого відділу в Бжегу-Дольному, працівник дорожної поліції з Барчева й дільничний з Гожова-Велькопольського. Різні місця народження, різні прізвища, жодного відношення одне до одного й до нашої справи. Вільчур пообіцяв, що його