Читати книгу - "Дарована весна, або Відьма за чужим призначенням"

Від тих слів чоловіки, хто розумів її мову, ще дужче розсміялися.

– Та твій Олесь уже давно меди розпиває в маєтку Чернецьких! – вигукнув ватажок.

– Що?…

Тієї ж миті волохата рука велета вхопила Руту за лікоть і потягла донизу. Іншою ж рукою він уже тримав кобилу за вуздечку. Рута хитнулася донизу, але не впала, бо права нога застрягла в стремені. Тоді велет узяв її за косу ззаду й потягнув іще раз, але за мить завив від болю, відпускаючи тугу косу жінки. Пальці лівої руки відьми сильно надавили велетню на очі, і Рута пораділа з того, що лівою завжди володіла краще, ніж правицею.

Правою рукою ж жінка встигла вчепитися в гриву кобилі. Із усього духу вдаривши Агніцу п'ятами по бокам, Рута вирвалася з полону і, насилу розбираючи в темряві дорогу, понеслася чимдалі від цього місця.

Олесь у маєтку Чернецьких? Розпиває меди? Щось тут було не так. Маєток повинен бути далеко, у двох днях звідси верхи, так сказав їй Олесь. Але яким чином той Василь міг бачити характерника біля маєтку Чернецьких? Селянам не часто доводиться подорожувати так далеко.

Місяць зайшов за хмари. Дорога перетворилася на манівець і вже зовсім зникла в тіні дерев. Хоч іди та полум'яну руту шукай! Раптом почулися голоси. Справді, певно є такі, що серед ночі пішли в ліс шукати цвіт папороті.

Рута поїхала на звук, але вчасно спинилася. Гучні подихи й викрики дівчини дали знати, що ті двоє зовсім не папороть шукали в тому густому лісі. Рута всміхнулася про себе. Може, то її знайомий юнак із Марійкою? «Було б весело», – подумала вона, і раптом вирішила, що її справа важливіша за справу тих двох.

– Гей, ви, дорогу до Чернецького замку підкажіть!

Тіла зупинили свій рух. Дівчина знічено засміялася тоненьким сміхом, ховаючись за дерево.

– Е-е-е… Хто ти? – тільки й зміг видавити з себе хлопець.

Голос був не знайомий. Що ж, все одно весело.

– Босорканя лісова, – чесно зізналася Рута.

– Свят, свят, свят, – перехрестилася дівчина.

– А чого ти тоді на коні? – не повірив хлопець, все ще не висовуючись зі свого куща.

– То що мені, на борові верхи їздити? Юначе, ти коли-небудь їздив верхи на борові? Це страшенно незручно! То як, скажете, де маєток Чернецьких, чи мені зробити тебе вовкулаком, а кралечку твою своєю служкою, га?

– Вовкулаком не можна зробити, вовкулаком народжуються. Перевертнем можна, якщо через червоний пояс перекинуть на перехресті доріг…

– Зараз накину на тебе вовчого кожуха, то й побачимо, хто з нас розумніший.

Рута почула, як дівчина боляче вдарила говіркого коханця кудись нижче живота.

– Та замовкни вже, вона ж із нас три шкури здере! Он туди тобі, ясновельможна пані! Там стежка, а далі вздовж річки за течією…

– Як довго?

– Ну… як поспішиш, то й до півночі встигнеш.

До півночі! Або ця дівчина насміхалася, або… Рута не хотіла в це вірити. Після всього, що вони разом пережили, навіщо Олесю знову було її обманювати?

Але за якісь півгодини Агніца й справді вже цокотіла по битому шляху, а вдалині світилися вогні та видно було знайомі обриси частоколу й мурів замку.

Рута під'їхала ближче. Їй здалося, чи на баштах і справді не було вартових? Тут таки відчинилися ворота, і верхи на вороному коні в них в'їхав Омелян.

– Омелько, Омелько, чия то земелька… – про себе прошепотіла вона слова з пісні.

Через відкриті ворота Рута побачила знайомий ридван. Ридван Олеся, що зранку стояв на подвір'ї криївки. Тепер їй вже не було страшно – ні за нього, ні за себе. Хотілося лише розібратися! Вона прив'язала кобилу в тіні під деревом, а сама підійшла до частоколу позаду від брами. Сторожі справді не було видно, але за частоколом чулися голоси. Сьогодні всі святкували Купало-Сонцескрес… Рута легенько торкнулася воріт і збагнула, що вони не зачинені. Ворота, які тиждень тримали в облозі! У дворі горіли вогні, жовніри готували їжу на вогнищах, співаючи пісні. У відблиску полум'я Рута помітила лисуватого Устима Безхатченка, тут таки майнуло й обличчя шрамованого бороданя, якого вона бачила з захисниками замку поруч Олеся.

Дівчина підвела очі на будинок. У трьох високих вікнах на другому поверсі горіли свічки. Через бокові двері вийшла служниця, виносячи воякам мальований глек з напоєм. Хмари затуляли місяць і зорі, та темна ніч наразі стала Руті у пригоді. Ой, не світи, місяченьку… – промайнуло в неї в голові, і вона одразу скривилася від своїх думок – щось забагато пісень, як для одного дня, що зовсім не до речі… Та чи ж плакати тепер?

Навшпиньках вбігаючи в двері, Рута піднялася сходами. Долинули знайомі голоси. Ба, ще й які знайомі…

– Дітки, ви би менше сперечалися, а більше їли, – сказав старечий голос.

За тринадцять років на Десні Рута чула цей голос часто. Вона згадала, як шкода їй було стару Варвару, коли Олесь сказав, що його годувальницю убили в нього на очах.

– А що, хіба б ви дозволили мене стратити, коли той ваш відьмак схопив мене під Буками? – голос Олеся звучав так весело й дзвінко, що в Рути від самого лише того голосу спинялося серце.

Рута не витримала й зазирнула в світлицю.

– Усе вже було домовлено. Якби не втрутився босорканин любчик, то на тебе б усе рівно чекало заслання. І довічний сором, звичайно. Босорканю би… повісили… знаєш, до речі, де вона зараз? – Юрась повільно зчищав ножем шкіру з яблука.

Передзвін італійського скла – вони пили вино-мальвазію. Юрась та Олесь разом пили вино..!

– Вона залишила мене сьогодні зранку, але певний, що ненадовго. У мене є те, що їй треба, – Олесь зробив з-під столу брудний жест, на обличчі Юрка з'явилася вдоволена посмішка, а Рута впилася нігтями в руку, щоб бути певною, що не спить… Та її нічний жах справджувався.

– О, не думаю, що з неї вийде хоч якась пристойна коханка. Певно, від неї досі тхне лісовим болотом? Але ти її далеко від себе не відпускай, бач, як вона розходилася, чари на ціле військо наслала! Не думав, що ця ластовинчаста почвара стане тобі в нагоді… якби ти протримався в осаді ще день, до Сонцескресу, ми би тебе й самі відпустили, але як дивовижно з цим упоралася вона! Радий, що зміг спостерігати за виставою зі свого шатра!

– Чи ж не про мене говорите, хлопчики?

Рута вже стояла посеред кімнати, вбираючи в себе здивовані