Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Всім за роботу. – бадьоро сказала вона. – Уцілілі предмети переносьте до мого палацу, все, що зламано і розбито – знищуйте. Галеон, Найджел, Джилана, щойно земля буде очищена від завалів, займіться ґрунтом. Я вирвала з нього корінь некромагії, але на мертвій землі не виросте нічого без вашої допомоги. Калерія, будь із ними, коли ми розберемо завали, потрібно буде зайнятися кліматом.

Вони кивнули один одному і взялися за роботу. За кілька місяців Верхнесферу було відтворено магами, з маленькою поправкою: тепер на ній не було жодних острівців, один великий, що стояв на землі, де найбільше простору займав Інститут, благо його Ельга додумалася перенести до свого палацу перед війною. Ковен мав інакший вигляд, тепер це було таким собі продовженням Інституту, особливим місцем, де маги, відьми, сирени і німфи могли б зібратися за спільним столом. Тут не було місця поділу і перевазі. 

Тепер Верхнесфера була насамперед островом, де будь–хто міг навчитися чаклунства за методикою відьом. Тут були чудові знахарські пункти, де Містрал могла продавати дієві зілля, відьми могли отримувати дохід від ворожінь і пророкувань майбутнього, і найголовніше: тепер вони всі не були в ув'язненні. Вони могли спокійно спускатися вниз, подорожуючи різними державами Ґотліна.

І ось, усе повернулося на круги своя. Аджаала, Ельга, Пітер, Ейдан та Олімпія з Кортні сиділи перед телевізором. Молодша сестра Олімпії із задоволенням дивилася улюблене шоу. Ельга і Пітер зрідка кидали коментарі, Олімпія погладжувала свій живіт. Вона ще звикала до думки, що вагітна, але тепер їй потрібно дбати про малюка, сподіватися, що він зможе стати кращим, ніж вона сама. З понеділка, вона продовжить навчання в Інституті і цього разу, пройде його до кінця. Аджаала прикипіла до клану і була вхожа до палацу, її приймали тут, як члена сім'ї. Вона бачила смуток Пітера, розуміла, що той не може змиритися зі смертю коханої. Вони іноді розмовляли, Пітер бачив у ній підтримку, після того, як вона втратила Тіордана. Але це не допомагало йому самому зцілитися.

На ранок, Ельга зібрала всіх у тронній залі. Нагородивши кожного, хто не побоявся вийти воювати, вона встала, упершись руками в стіл із п'ятьма гострими кутами. Її рука вигнулася, і на внутрішньому боці передпліччя виднілося тату у вигляді прапорів Ґотліна: меч Абрахама і сяюча корона. Ейдан зробив таке саме тату на своєму плечі, тільки там меч вінчали дві корони. Символ спільної сили великого Абрахама і Деметрії. Це був важкий час, але вони домовилися щороку в цей день зустрічатися і славити загиблих, щоб пам'ятати віками те, за, що їхні життя були покладені.

Аджаала не була близькою з Олімпією, але всіляко допомагала їй з малятком, у неї народилася дівчинка, зрозуміло, вона назвала її на честь матері. Дівчинка була вродливою, її очі сяяли, як очі Тіордана, однак варто було їй розлютитися, як очі набували відтінку сяйного аметисту. Сьогодні день її дев'ятиріччя, всі зібралися в трапезній, щоб привітати дівчинку Пайпер зі святом. Безліч подарунків, кольорових кульок, квітів і солодощів було розміщено по всій кімнаті. Дівчинка посміхалася, виблискуючи ямочками на щоках. Очевидно, що малеча відьма, бо кілька років тому її відправили до Інституту, де дівчинка вже вивчала основи чаклунства, зустрічаючись із мамою в стінах Інституту на перервах. Бенкет величезної сім'ї перервав начальник королівської варти, який увійшов до палацу, низько вклонившись.

–Королево Ельго, до вас відвідувач.

–Хто? – запитала вона, кладучи шматочок торта в тарілку Галеона, що сидів у святковому ковпачку поруч із сином.

–Хлопчик.– відповів стражник.

–Який ще хлопчик? – здивувалася вона.

–Він не представився.– відповів він.– Але йшов саме до вас.

Ельга, насупившись, зробила крок за вартовим. Біля входу до палацу стояв хлопчик років десяти від народження. Він був зі смаглявою бронзовою шкірою, світло–зеленими очима, в оточенні пухнастих чорних вій і повними губами з красиво окресленим бантиком.

–Ти кликав мене? – запитала Ельга.

–Так. Привіт. Я – Стефано.– хлопчик простягнув до неї руку.

Ельга ступила за поріг, визирнувши на всі боки.

–Ти прийшов до замку один? – схвильовано запитала вона.

–Так. Мої батьки... –Стефано загубився... – Їм зле. Як я пішов, вони відразу одужали.

–Пішов? – здивувалася Ельга.

–Ну, так. – усміхнувся він.– До тебе. Адже ти мій друг.

–Я твій хто? – здивувалася вона.

–Ти ж Ельга? – підкинув брову він.

–Так. Але в мене немає друзів на ім'я Стефано.

–Так, будемо знайомі? – знову простягнув руку він.

–Навіщо мені з тобою дружити, Стефано? – запитала Ельга, зробивши крок уперед.

–Тому, що ти мені снишся. – зізнався хлопчик, блиснувши очима. – Дуже давно.

–Снюся тобі?

–Так. Ти не бачиш мене, але говориш зі мною. І я хочу допомагати тобі, бо чимось тебе образив. –він звів брови на переніссі, опустивши очі донизу, хлопчик дивився на свої руки, які неспокійно потирали тремтячі пальчики. – Мені... соромно, я бачив, як ти плачеш. –він підняв очі на Ельгу.– Скажи... що я зробив?

Ельга сторопіла, нервово ковтнувши, вона простягнула руки до його обличчя.