Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Ти справді згодна допомогти нашому виду?– здивувалась Гаала.

–Досить вам ховатися, сестри. Ця війна триває надто довго. Поділіться з магами своєю мудрістю, а ми подаруємо вам мир під моїм захистом.

Ельга простягнула руку Гаалі й та потиснула її. Так у Ґотліні, між відьмами і магами вперше було укладено мир. Верховна Королева повернулася до друзів.

–Ми всі пережили важкий день. – крикнула вона. – Наше пряме завдання зараз, залікувати рани і влаштувати гідний похорон нашим героям. Після, ми повернемося сюди, щоб облаштувати нормальне життя на Верхнесфері.

Натовп зашумів, підтримавши королеву.

–Дякую.– відповіла Гвендолін, поклавши руку на плече Ельги.

Вони перенеслися до палацу. Ельга відкрила доступ до лісу і всі, хто перебував там на момент війни, вийшли зустрічати своїх воїнів. Хтось плакав, хтось довго обіймався, Ельга не хотіла бути присутньою при цьому. Ейдан узяв її за руку, і вони увійшли до палацу. Холодний народ, разом із Містрал і Аджаалою виліковували всі рани, нанесені мортленами. Ельга зупинилася біля входу в замок, різко повернувшись. Ейдан узяв її за руку.

–Ельго, що?

–Айларіан...–почала вона.

–Що? – не зрозумів Ейдан, насторожившись.

–Я чую його. Він поруч.

–Діти! – крикнули Ейдан і Ельга в один голос і побігли вперед.

Неймовірної краси сніговий барс, величезних розмірів нісся по снігу, розкидаючи його під масивними пухнастими лапами. Їхній син сидів на барсі, тримаючись руками за холку. Айларіан зупинився, Ельга притулилася чолом до чола барса.

–Дякую, що захистив їх.

Айларіан замуркотів, закривши великі очі.

Ейдан зняв плащ–невидимку з Джордани і міцно обійняв її. Ельга підняла Адріеля на руки й поцілувала в щоку. Вони обійнялися вчотирьох, заплющивши очі. Айларіан замурчав, тершись об стегно Ельги. Нарешті вони всі вдома.

Анжела повернулася до палацу й обійняла Ельгорта.

–Вибачте мені... я так винна...

–Ні. Ти зробила те, що потрібно. Ти б не змогла залишитися осторонь стількох смертей... – заспокоїла її Ельга, обійнявши.

–Анжі! – крикнула Ебіґейл, підбігши до подруги. Вони міцно обійнялися.

Пітер і Олімпія, міцно обіймали Кортні та Маврика. Діти плакали, дізнавшись про смерть матері, Пітер намагався стриматися, але не міг.

Калерія обійняла Ельгу, поклавши голову на її плече.

–Де б ми були, якби не ти? – запитала Калерія.

–Жили б. Вони всі жили б.– розбитим голосом сказала Ельга.

Калерія насупилася, глянувши на сестру.

–Ельго. Ти помиляєшся...

–Справді? – вибухнула вона.– Скількох ми поховаємо ввечері? Ти вела рахунок? Бачила, скільки там тіл? Ця кров на моїх руках. Якби я знала раніше, на що здатна, думаєш, пустила б хоч когось із вас до мортленів? Я вбила їх усіх, розумієш? Моє незнання вбило їх.

–Ельго, ні! Ніхто не залишив би тебе. Це не тільки твоя війна.

–Я бачила Калеба там. – перебила сестру вона. – Навіть він прийшов врятувати мене. Але навіщо? Навіщо всім рятувати мене? Я маю бути серед тих, хто помер. Це несправедливо.– відчуваючи, як сльози застигли в очах, вона зітхнула.

–Калеб вчинив правильно. – ледь не плачучи, сказала Калерія. – Я рада, що він з'явився до тебе. Вони загинули, цей біль навіки з нами. Але ми живемо. – крізь сльози говорила Калерія, її голос тремтів, але вона намагалася говорити спокійно. – Живемо для того, щоб нести пам'ять про них. Щоб вони померли не даремно.

Ельга і Калерія заплакали, міцно обійнявшись.

– Найкращою подякою буде жити. – схлипуючи, сказала Калерія. – Жити заради них.

–Може... – зітхнувши, сказала Ельга.– Може, настав час і тобі почати жити? Заради Калеба.

Калерія насупилася, зустрівшись очима з Ельгою.

–Що ти маєш на увазі?

Ельга перевела погляд на Ніка, той стояв поруч із Дженніфер і Крісом, розмовляючи про щось.

Калерія простежила за її поглядом і почервоніла.

–Ти з глузду з'їхала? Це ж Нік!

–Справді? – удавано здивувалася Ельга.

Калерія засміялася.

–Іди.– підштовхнула сестру Ельга.

Калерія спробувала заспокоїтися, витерши сльози, потім заправила локон за вухо і, кинувши останній погляд на сестру, ніяково пом'ялася з ноги на ногу. А потім повернулася і зробила крок до Ніка. Ельга змучено усміхнулася.

–Хоч комусь допомогла... – пробурмотіла вона і повернулася до палацу.

 Уже надвечір вони поховали всіх загиблих на цвинтарі Ґотліна, провівши гідну службу. Кожен зміг попрощатися з полеглими героями, проголосивши свою промову. Поки тривав ремонт, Ельга поселила в палаці всіх відьом, які втратили домівки, вранці всі вони перенеслися на руїни Верхнесфери, щоб нарешті навести там порядки.