Читати книгу - "Щоденник Яти Ольше. Том 1, Наталія Шепель"

Вони мені що, не повірили? Думали переховую вухастика?

- Якщо всі зібралися, то ходімо до магічної вежі, - завершив ерл.

Ми й пішли. Навіть проти Улли ніхто зайвого не сказав.

***

У вежі на мене очікувало аж два приємних сюрпризи.

Першій - на місці не було голови Суфо. Аж на серці легше стало, не доведеться спостерігати його кислу пику. Гадки не маю, що він здатен витворити побачивши мене в компанії з ерлом.

Другим - нас на вході зустрів Нолан. Перевертень без зайвих питань одразу провів до потрібної камери. Але нашій компанії довелось розділитися. До самих відьом пустили лише мене з Ейсроком. Навіть Мерту довелось чекати з іншими охоронцями та Уллою в одному з кабінетів.

- Її тут немає.

Приголомшила, коли з ерлом Геннорг залишились на одинці, якщо звісно не рахувати відьом в камері та те, що я побачила. За решіткою зокрема жінок були дивні істоти, яких чоловік точно не бачив.

- Впевнена? - відволік мене від роздивляння голос аристократа.

- Так. Але з чотирьох, що ви привели, одну я точно бачила, але в іншому місці.

- І де саме?

- В Маг-Рівіку, - не зважаючи на нетерплячий тон співрозмовника, спокійно відповіла я. - Нещодавно. Це одна зі служниць Айші.

Названа дівчина точно мене почула, бо здригнулася від знайомого імені.

- Хто така Айша? - запитав мене ерл. - Хоча це ім’я здається мені знайомим.

- Це одна з учениць школи. Айша Бетерлі.

- Бетерлі.

Прізвище ми з аристократом назвали одночасно. А ерл Геннорг схоже не тільки чув це ім’я, а й був особисто знайомий з даною особою. Он як око смикнулося. Мабуть, спілкування було не з приємних.

- Продовжимо розмову в іншому місці.

І схопивши мене за лікоть, потяг геть від камер.

Іншим місцем опинився невеличкий кабінет, де зокрема нас двох був ще не знайомий мені чоловік. Тайрод Німідор, маг, з нетиповим виглядом для ельфа. Гострі вуха стирчали з коротко стриженого, чорного волосся, а на обличчі була щетина.

- Знов ця дівчина. Чому її ім’я за останні два роки не втихає? - запитав маг у Ліфоста, коли почув про служницю Айші. - Але про це поговоримо особисто. Без додаткової пари вух. Розберемось спочатку з вами юна дівчина. Отже, ви стверджуєте, що бачили одну з відьом разом з панною Бетерлі?

Мабуть, в рівнянні з ним я дійсно була юна та зелена. Навряд чи мені було більше ста років в минулому житті. Але сперечатися не стала, сприйняла як комплемент й годі.

- Так. Вона іноді носить за Айшої важкі сумки, коли та йде або повертається зі школи. А ще якось бачила їх разом в Торговельному Кварталі. З тими самими ролями. Айша щось купує, а дівчина тягне слідом.

- З цим потім, додатково розберемося. А вас пані Ольше, прошу про все що сьогодні бачили тримати язика за зубами, та ні з одною подружкою це не обговорювати. Це питання безпеки всіх магів. Зрозуміло? Чи треба пояснювати як саме це може нашкодити?

- Не треба. Я все добре розумію та знаю яку шкоду можуть нанести плітки. Але в мене до вас є лише одне питання. Чи можу його вам задати?

- Задати можете. А от чи відповім я на нього, не впевнений.

- Все ж спробую. А що за істоти знаходяться в камері разом з відьмами?

- Істоти?!!! – перепитав ельф, ховаючи хвилювання. Зовні спокійний, то серцебиття його видало.

- Так. Такі розмиті, начебто, чи то з диму, чи то тіні. І вони знаходились лише біля трьох.

- Поряд зі служницею їх не було? - більш ствердив, а не запитав ерл. От він не зміг переховати переляк, аж шкіра посіріла.

- Так, - підтвердила я, не розуміючи причину такої реакції.

- А можеш більш детально описати істот, - попросив оговтавшись пан Німідор.

- Я їх вам краще намалюю. Звісно якщо ви не проти.

Проти нікого не було. Навіть стіл зі стільцем запропонували. Тому діставши з сумки декілька аркушів з олівцем, я з комфортом прийнялась малювати. Чоловіки мені не заважали, а лише мовчки спостерігали як чиркаю на папері.

Результат їх вразив.

- Ви настільки чітко їх бачили? Чи це здебільшого прояв вашої уяви? - запитав мене ельф.

- Бачила. Правда там було темно. При яскравому світі їх, мабуть, ще краще було б видно.

- Їх взагалі не можливо бачити. Навіть не вся верхівця жерців здатна ледь вловити контур цих створінь. А звідки ви приїхали в наше місто?

А пан ельф місцевий. Будемо знати.

- Я чужинка, - чесно відповіла.

- То ви та дракониця, що взимку вступила до школи, - здогадався Німідор. - Про вас розповідав магістр Лавер. Це може бути поясненням, чому ви бачите нижчих демонів. Але про них також мовчіть. Збережете цю таємницю? От і добре. Тоді на сьогодні вільні. Якщо ви нам знадобитесь, де вас можна шукати? В гуртожитку школи?

- Ні. Я мешкаю в Торговельному Кварталі. Сірий провулок. Колишня крамниця “Лист здоров’я”. Або в крамниці “Чистий Кристал”. Ще можу бути в таверні “Ситий Ведмедик”.

- Як багато місць.

- Я після школи працюю на двох роботах.

- Зрозуміло. А, ще одне прошу. Поки суд не завершиться, з міста не відлучайтесь.

- Не буду, - запевнила я трохи здивовано. Цікаво, а хто ж за мною стежить якщо в Вежі не володіли цією інформацією? Невже особисто сам декан?

- От і домовились.

Розпрощавшись, мене до Улли провів Нолан, що весь цей час очікував під дверима. Дорогою ми вже за традицією мовчали. А я йшла та гадала, що сказати подрузі про свої пригоди в Вежі. Таємницю розкривати ж не можна. Тяжко зітхнувши я зрозуміла одне: вірус “Олдрі” все ж таки заразив мене.

05.06.157р.

Маг-Рівік

Вчора до міста прибули жерці для суду над темними відьмами. Мене, як свідка, не викликали, що цілком влаштовувало, бо як вклоняються демонам саме ці жінки не бачила, той розповідати було нічого. Сьогодні ж в місті, після обіду назначена їх страта, на яку подивитися зібрався цілий натовп. Наче інших розваг не існує.

Я ж своєю чергою після роботи в “Кристалі” намагалась якомога швидше дістатися додому та перейти до Дикого Лісу, щоб сховатися від шквалу емоцій.

Біль, відчай,