Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

«Тато!» — повторюю я щоразу про себе, згадуючи образ ласкаво усміхненого чоловіка. Я пригадую, як впала в дитинстві, зчесавши ноги й руки до крові.

 — Все минеться, — казав мені батько, підіймаючи мене з землі, — тато поруч, він забере твій біль собі, іде?

 — Іде, — кивала я у відповідь, зариваючись у його обійми.

І біль зникав. А може, він просто вже не здавався таким жахливим? Батько забирав собі мій страх, сміючись та жартуючи, наче добрий чарівник. Тільки зараз його немає поряд. Цього разу я віч-на-віч зі своїм страхом та болем. І я не можу справитися з цим самотужки!

— Сакуро! — чується чийсь стурбований голос.

Я гадаю, що це батько продовжує кликати мене крізь спогади. І не одразу помічаю, що голос пробивається до мене ззовні. Чиїсь теплі руки торкаються моїх щік. Хтось повторює моє ім’я знову й знову, поки я не наважуюся відкрити важкі від сліз повіки. Це справді не сон: наді мною нависає силует, проте контури надто розмиті. Однак, я розпізнаю величезні небесно-блакитні очі, які з ранковими променями світяться ще яскравіше; волосся кольору теплого літнього сонця, яке здатне відігнати морок.

— Наруто, — хриплю я, одразу ж поринаючи в його міцні обійми, які дарують бажаний захист та спокій. Я плачу, наче маленька дівчинка, а він лише міцніше притискає мене до себе. Узумакі важко й нервово дихає, ніби йому так само боляче, як і мені.

 — Я тут, — тремтить його голос, — все добре, Сакуро. Я поряд, чуєш?

— Наруто… — крізь плач простягаю я, радіючи з того, що це виявився саме він.

Його тепло зігріває, заспокоюючи моє тремтіння. Я поступово тану в його руках, адже на зміну істериці приходить дика втома. Мої руки й ноги здаються мені ватними, а у голові паморочиться, хилячи у сон.

— Гей, — його долоні обережно обхоплюють моє обличчя. Він розглядає мене з такою ніжністю та болем у погляді, що я відчуваю, як стискається серце. Великий палець його руки скидає мої сльози, які нестримно ллються по червоних від пекучих ляпасів щокам. — Нам треба в медпункт! Підіймайся, я допоможу!

— Ні! — стогну я від переляку, — не залишай мене… не йди!

Я охоплена панікою, через яку не здатна тверезо мислити. Мені здається, що Наруто ось-ось розчиниться в повітрі й покине мене, як і мій батько. Найбільше у світі я не хочу залишатися наодинці! Мої рани ниють від болю, а я, як маленька дитина, прагну лише втіхи.

— Я буду поряд, — усміхається Наруто, намагаючись виглядати менш схвильованим. — Ти можеш йти? Дідько! Хапайся за мене, я допоможу тобі встати! Він обережно обхоплює мою талію, намагаючись підняти моє ослаблене тіло. Я наче лялька, яка не здатна навіть поворухнутися. Мені просто бракує сил!

— Візьми її на руки, вона не може йти! — Долинає до моєї затуманеної свідомості голос Іно, яка, як виявляється, весь цей час стоїть поряд. — Трясця, Наруто, даремно я сказала про це Саске! Навіть Шикамару не зміг його стримати!

— Іно, у нас є проблеми важливіші за це, не знаходиш? — гнівається Узумакі, піднімаючи мене на руки. — Передай йому, щоб він йшов до медпункту! Іно, ти чуєш? Агов! Досить хвилюватися через дурниці!

Мені здається, Яманака закусує ніготь великого пальця, як завжди робить, коли нервує. Вона не звертає уваги на роздратування Наруто, вочевидь, хвилюючись за Саске. Щось бентежить її настільки сильно, що їй відверто байдуже на мій стан.

— Він же пішов до Кетсукі! Яка я дурна! — бурмоче вона собі під ніс.

 — Іно! — гарчить Наруто, напружуючись усім тілом, але на мить замовкає, бо я вчіплююся пальцями в його сорочку. — Забудь! Сам знайде дорогу!

 Узумакі притискає мене міцніше до себе й рушає до медпункту, залишаючи Іно.

— Що сталося? — шепочу я. — Чому вона так нервує через Саске?

— У цього телепня не вистачає клепки, ось що сталося! — невдоволено відповідає Наруто. — Кетсукі з третьої команди відповідальна за те, що з тобою сталося. Іно бачила як дівчата відтаскують тебе за ріг гуртожитку, і розповіла про це нам. Проте… Сакуро, родина Юкі надто впливова! Клан Кетсукі — мафіозі. Навіть Хіната обходить це стерво десятою дорогою! Буде дуже складно протистояти їй, проте, не хвилюйся, ми щось вигадаємо!

Він важко зітхає, зупиняючись аби трохи відпочити. Я дивлюся в його очі та бачу рішучість. Він притискає мою голову долонею до себе, намагаючись заспокоїти та дати відчуття захисту. Він дивовижний!

— Я втягнула вас у неприємності! — із гнівом кажу я, лютуючи на саму себе. — Вибач! Опусти мене, я піду самостійно! Це надто клопітно, Наруто!

Я намагаюся вирватися, проте Наруто дуже міцно тримає мене, не дозволяючи мені зробити це.

— Припини, Сакуро! — усміхається хлопець. — Вважаєш нас надто слабкими, аби захищати тебе? Саске вчинив надто безглуздо, побігши до тієї Кетсукі. Треба було розповісти про все Какаші в першу чергу! Наш куратор має розв'язувати питання з безпекою. Тобі треба зрозуміти, що існують обставини, де твоя самостійність та впертість тобі не на користь, люба. Ти маєш довіритися своїй команді!

— Ви що помінялися з Учіхою місцями? — усміхаюся я. — Зазвичай він мислить раціонально, а ти емоційно. Це неабияк дивує.

— Радий, що ти нарешті усміхнулася, — каже Наруто, продовжуючи йти. — Все буде добре, Сакуро. Наступного разу я не дозволю тебе скривдити, обіцяю!