Читати книгу - "Сьома команда, Діана Козловська"

Минулого вечора мені було настільки соромно перед Хінатою, якій довелося спостерігати за нашим з Саске танцем, що я привселюдно попрохала вибачення перед нею, відваживши щирий уклін. Якби я була на її місці, я б почувала себе спустошеною й розчавленою, тому я і взяла відповідальність за свою необачність! Як би не складалися наші взаємини з цією дівчиною раніше, я не хочу осоромити або нашкодити їй! Відтепер я не дозволю Саске наблизитися до себе ближче дозволеної для друга відстані! Мені незрозуміла його спокійна реакція на обурення своєї дівчини. Як тільки можна бути настільки нечуйним та байдужим? За вчорашній бал він навіть не запросив її на танець!

 — Не варто витрачати свої нерви та погрози на мене, — спокійно кажу я, дивлячись у затуманені ненавистю очі. — У Саске є дівчина. Ви й Хінаті забороняєте спілкуватися з ним? Чи все ж таки боїтеся впливу Х’юги? Якщо ви настільки поверхово підходите до цього питання… я вважаю вас егоїстичними лицемірками!

Мої слова стають спусковим механізмом для хуліганки, яка тільки й чекає нагоди пустити в хід кулаки. Вона відважує мені такий сильний ляпас, що з мене миттєво злітають окуляри. Дідько! Їх тільки-но повернули з ремонту!

Схопившись за щоку, я жмурюся, намагаючись зрозуміти, в який бік вони полетіли. Проте відверто кажучи, я розгубилася. Ніхто не підіймав на мене руку до цього дня! Неочікуваний удар по обличчю вибиває ґрунт з-під ніг. Я не знаю як реагувати, але всередині все стискається від несправедливості та образи! Соромно зізнатися, що на якусь мить я захотіла, аби хтось захистив мене. І знову перед очима виникає образ батька.

Лунає троскіт, і я розумію, що моя кривдниця наступає на оправу, демонструючи силу своїх погроз. Вона й не думає зупинятися, вчіплюючись у мою нижню щелепу своїми пальцями. Її нігті боляче впиваються в шкіру. Їй надто приємно спостерігати біль та розгубленість у моєму погляді. Я можу розрізнити її задоволену усмішку, тому що її обличчя знаходиться на близькій відстані.

 — Перевірмо, скільки ти зможеш протриматися, га? Гадаєш, я лише чесати язиком ладна? З цього дня вважай мене за свого персонального диявола, стерво! — Вона знову штовхає мене, але цього разу мені вдається встояти на ногах.

Відчуваючи, що ляпасом вона розбила мені губу, я несвідомо підношу руку до обличчя, витираючи кров, яка вже встигла забруднити білу блузку. Мої руки тремтять. Я не можу пояснити, звідки взявся цей страх. Головою я чудово розумію, що виявляю слабкість, але моє тіло не слухається!

 — Страшна Хіната Х’юга! Вже боюся! Між ними нічого не було і не буде! Їхні сім'ї змушують їх бути разом, це відомо всім, крім такої дурепи як ти! Саске-кун спілкується з нею лише через батька! Вона нам не суперниця, — вирішує висловитися якесь дівчисько, але я не бачу її обличчя – вона надто далеко від мене.

Мені немає діла до чужих взаємин! Мені начхати на інтриги! То чому я маю терпіти всі ці знущання?

 — Замовкни, Кейко! — шипить дівчина, знову впинаючись пальцями в мою щелепу, — дивись на мене! І запам’ятай: з цього моменту ти дівчинка на побігеньках! Якщо захочеш поскаржитися комусь або посміти не прийти, коли тебе звуть, я буду бити тебе так довго, поки мені це не набридне! Ти непотріб! І якщо підійдеш до Саске-куна ближче, ніж на метр, я вибиватиму з тебе весь дух знову і знову… поки ти знов не згадаєш своє місце!

Її рука знов дарує мені пекучого ляпаса, через що на очі мимоволі навертаються сльози. Вона таки досягла бажаного – я принижена та розчавлена, хоч і не розумію за що! Мені ніколи не доводилося давати комусь відсіч силою, адже до цього моменту вистачало лише слів.

Вона продовжує мене бити по щоках, повторюючи знову й знову мерзенні образи. І нарешті на зміну страху приходить злість.

«Хто вона така, щоб бити мене?» — лунає в моїй голові.

Схопивши її зап’ястя, я не дозволяю її руці вирватися. Моя кривдниця намагається вдарити мене вільною рукою, але я передбачую цю дію, відштовхуючи її від себе до того, як вона встигає як слід замахнутися.

— Моє місце у сьомій команді! — голосно та впевнено волаю я.

 — Яка погань! — гарчить дівчина щодуху. — Вона ніяк не втямить що й до чого! Ти сама напросилася, кляте стерво!

На жаль, я у програшній позиції — одна проти чотирьох, та ще й без окулярів, розрізняючи лише розмиті силуети. Вони оточують мене, починаючи тягати за розпущене волосся. Хтось б’є по ногах; хтось не шкодує сили, ударяючи по спині та боках. Я намагаюся закрити обличчя й голову, але вони валять мене на землю, прибираючи мої руки. Дівчата кричать брудні лайки, принижуючи мене ще більше. Хтось з них потрапляє ногою в живіт з такою силою, що я згортаюся калачиком, кашляючи від різкого болю. На мені немає живого місця від численних ударів. Вони просто б’ють мене, а я стискаю зуби від болю та безпорадності. Їхня жорстокість переходить усі межі! Я гірко плачу, здираючи горло від крику, хоч і розумію, що це лише чергова поразка. Мої емоції беруть гору. Мені так страшно…

Зупинившись через дзвін вежі, який оголошує початок занять, вони обтрушують одяг, заправляючи блузки, які вибилися зі спідниць. Я чую їхній сміх, який огортає мене, наче пеленою. Я просто лежу на сирій землі, спрямовуючи застелений сльозами погляд у небо. Мене трясе, наче у лихоманці. Я програла!

— Тільки спробуєш наскаржитися, — мерзенно шепоче головна хуліганка, схиляючись наді мною, — стане тільки гірше, повір. Ах, дійсно! Ласкаво просимо до пекла… як там тебе? Хоча кому яка різниця, як тебе звуть? З цього моменту ти – ніщо. І краще б тобі запам’ятати це!

Вони залишають мене, спокійно прямуючи на заняття. І тепер я нарешті можу дати повну волю почуттям, які вмить захлистують мене руйнівною хвилею. Ридання душать, сковуючи спазмом горло, яке горить від хрипів. Мені боляче ворушитися через побої, але я не ладна вгамувати істерику. Десь неподалік чуються кроки, і я затихаю через страх бути поміченою. Моя грудна клітина здригається від схлипів, а сльози стікають по скронях униз. Мною знову опанує по-дитячому дурне бажання бути захищеною.