Читати книгу - "Ігри Немезиди, Джеймс С. А. Корі"

— Вперше я почув про цю справу од вас, то й інформую вас люб’язно, як і куди зайшло моє розслідування...

— То оце ви вже й тікаєте?

Вираз недовіри на Монічиному личку тільки ще поглибшав.

— Ну, це ж сміхота якась виходить. Навіщо мені зносити таке, щоб мене узивала дурнем та людина, якій я намагаюся допомогти?

Тут Моніка благально піднесла руки догори, але каяття в тому її жесті Голден не укмітив.

— Вибачте! — сказала вона. — Але що ж ви наробили? Залучили до мого — нашого спільного — розслідування аж трьох нових людей, і з них один — очільник ОПА найвищого рангу. Що, в дідька, турнуло вас подумати, ніби це добра ідея?

— Ви ж мене знаєте, чи не так? — запитанням на її запитання відповів Голден, більш не сідаючи, але й не наближаючись до дверей. — Я не з тих, котрі щось приховують. Не вважаю Фреда за поганого хлопця, але якщо він усе ж таки нехороший, то його реакція на наше з вами нишпорення щось та звістить нам. Секретність — це та гумусна підстилка, де якраз і розмножується все оте змовницьке лайно. Покладіться на мене. Цим тарганам не сподобається, коли ви спрямуєте на них викривальне світло.

— А що як вони вирішать позбутися того сміливця, котрий викриває їх тим світлом?

— То що ж, — осміхнувся Голден. — І це буде цікаво. Не вони перші спробують таке утнути — а я ж і досі тут.

***

А вже наступного дня полився струмочок даних від Паули. Голден увів у свій ручний термінал наказ виплатити й решту домовленої суми виконавиці робіт і почав переглядати список кораблів.

Купи нових суден появлялися навколо Марса й Землі, але саме цього й слід було сподіватись. Корабельні швидко їх штампували: і новісінькі, й переобладнані — й то з такою швидкістю, яку тільки могли забезпечити їхні інженери та механіки. Всяк, хто розжився бодай на два юані, залюбки викидав їх на рулетку воріт і кілець, за якими десь там були такі звабливі нові світи, а найбільше любителів переселитися бозна-куди — і найкраще фізіологічно до такого пристосованого світу — походило з двох внутрішніх планет. Одначе з цих кораблів лиш невелика частка мала якісь прогалини у своїй кар’єрі, й Паулина програма мітила їх прапорцями, але навіть короткі розкопи навели Голдена на думку, що винне в тім не піратство, а звичайне бюрократичне нехлюйство.

Тоді як Пояс міг похвалитися справжніми розсипищами підозрі­­ло оновлених суден. Це вже було щось цікавіше. Якщо саме ОПА займалася викраданням кораблів, то найлогічніш було б переховувати їх у такому районі космосу, що кишить кораблями та всякими металевими витворами. Голден почав переглядати поясанські історії — корабель за кораблем.

Ось «Ґозеріан»: з’явився нізвідки в доках очисної станції Паллади у списку правильних даних. Записи віднесли його до списку переданих комусь за підтвердженим заповітом, але без точного зазначення, хто саме помер та ким доводився новому власникові. Голден припустив, що відповідями на ці два запитання були такі здогади: особа, що володіла кораблем і особа, що вбила власника/ів і захопила корабель. Ця передача власності була такою безперечною натяжкою, що майже запевне свідчила: це є наслідок піратських дій, але ж того «Ґозеріана» зареєстровано як неепштейнівський гірничий корабель із легким корпусом. Такий собі гірський коник-стрибунець. І записи з Паллади це підтримували, та й пере­гляд списку тих сімнадцяти зниклих кораблів не давав нічого такого, що відповідало б його описові. Без наявності епштейнівського рушія ніхто не подався б аж на край Сонячної системи, аби потім іще й стільки перелетіти до якогось там нового світу. Коли, як на те, є ж стільки комфортніших місць, де б померти на старості літ.

Голден вилучив «Ґозеріана» зі свого списку й рушив далі. Поки він перебіг очима весь початковий список від Паули, була вже й третя година часу станції Тайко. А що його зміна на «Росинанті» починалася о восьмій, то він прихопив іще дві години вільного часу й перебув жалюгідний ранок, намагаючись простежити кабелі маневрових двигунів крізь імлу свого безсоння.

На момент кінця його зміни йому мріялося хіба що про якийсь обідчик та здоровий сон на кілька годин. Але ж тим часом потік даних від Паули приніс йому аж п’ятдесят свіженьких кораблів. То він, поспішаючи додому, прихопив коробку готової локшини й решту вечора потратив на перегляд списку.

«Мишачий пиріг» був газовоз, тож не підходив для його списку пропаж. «Вітер» уперше з’явився ще до того періоду дат, який його цікавив, а перегляд його маршруту до останнього дока потвердив правильність тих даних. «Блюзнір-жартун» проходив по списку як оснащений епштейнівським двигуном, але перегляд записів про його обслуговування засвідчив, що того приводу не перевіряли рока­­ми. Відтоді хтось стрибав на ньому в режимі чайника лише на короткі дистанції.

Далі, далі, далі продирався він крізь назви. Якоїсь хвилі його термінал запікав: куце й загадкове повідомлення від Еймоса: «Перевідав могилу подруги. З цим усе гаразд, але все ще маю розгребти одне лайно. Потім назад». Голден засьорбнув повен рот локшини, що давно вже захолонула й надто скидалася на купу переплетених дощових черв’яків. Подивував Міллерові: і як той розгрібанням усякого такого лайна заробляв собі на хліб повсякденний? Просто вражало, скільки часу в розслідуванні йде на грубе греб-греб лапою. Дерешся-продираєшся крізь ті нескінченні списки, вишукуючи одне-єдине зернятко, що не вписується в загальну картину. Знову й знову заводиш мову з кожним імовірним свідком. Понуро човг та й човг по бруку, як могли б висловитися оті нишпорки з Алексових нео-нуарних фільмів.

Але згадка про Алекса підчепила й підняла з глибин пам’яті щось напівзабуте, й він позадкував крізь ті списки, аж поки й зна­йшов корабля, позначеного як «Пау Кант». Ось його останнє місцезнаходження: 434 Хунгарія. Високоальбедна каменюка в групі Хунгарії — купі астероїдів, відносно близькій до Марсової орбіти, але з великим нахилом. Марсів контроль був уловив одне «дз!» від «Пау Канта» — а більш нічого. То й позначили марсіяни його як корабель, що пропав безвісти.

Але ж до тієї своєї одиничної та вкрай короткої появи той «Пау Кант» начебто й не існував — принаймні в жодних інших записах його не було. Голден так і не знайшов ніде жодної згадки про типи його корпусу й приводу. Як і про власника. Запхнув його до свого списку того, що слід докладніш простежити згодом, але щось стосовне Марсу й астероїдів унутрішнього поясу застрягло йому в мозку, мов яка тривожна сверблячка.

Група Хунгарія аж ніяк не була страхітливою схованкою всякої лихої всячини. 434 Хунгарія мав лише щось