Читати книгу - "Мексиканська готика, Сільвія Морено-Гарсія"

могли виникнути в душі молодої людини, позбавленої всякої радості й любові? Здавалося, Френсіса тут не любить ніхто: ні дядько, ні мати. Чи дружили вони з Вірджилом хоч колись? Чи хоч раз зізнавалися один одному в тому, що їх не влаштовує? Втім, попри всі образи, Вірджил хоча б виїжджав кудись, у той час як Френсіс сидів прив’язаний до старого дому.

— Агов, — гукнула вона, торкаючи його за плече.

— Пригадую, він бив мене своїм ціпком, коли я був маленький, — хрипко пробурмотів він. — Вчив мене бути сильним, так він це називав. У такі миті я думав, що Рут вчинила правильно. Вона все зробила правильно, шкода тільки, що не прикінчила його. Втім, можна навіть не старатися зробити це. Але вона усе одно вчинила правильно.

Він мав такий нещасний вигляд, що, попри страшні слова, Ноемі відчула більше жалості, ніж жаху, й міцніше стиснула його плече. Френсіс відвернуся, скинув її руку.

— Дядько Говард — чудовисько, — сказав він. — Не вір Говарду, Флоренс і Вірджилу. А зараз іди. Не хочеться тебе проганяти, але я мушу.

Обоє замовкли. Він похилив голову, втупившись у підлогу.

— Якщо хочеш, я можу залишитися ще на трохи, — мовила Ноемі.

Він подивився на неї і кволо усміхнувся:

— Мати не тямитиме себе з люті, якщо застане тебе тут. А вона буде тут із хвилини на хвилину. Коли Говард нездужає, вона скликає нас усіх. Тож іди спати, Ноемі.

— Якби ж я тільки могла заснути, — зітхнула вона. — Спробую порахувати овець. Як гадаєш, це допоможе?

Провела пальцем по палітурці книжки, що лежала на купі біля її крісла. Більше не мала чого сказати, тому просто тягнула час, сподіваючись, що Френсіс знову заговорить, повернеться до теми привидів і прокляття, про яких вона хотіла поговорити ще. Та все даремно.

Він схопив її за руку, відняв від книжки і суворо зазирнув у вічі:

— Ноемі, благаю. Я не збрехав, коли сказав, що по мене зараз прийдуть.

Відтак віддав їй лампу і відчинив двері. Ноемі вийшла.

Перед поворотом озирнулась на нього. Стоячи у дверях у сяйві від лампи і свічок з кімнати, що підсвічували його біляве волосся дивним сяйвом, Френсіс сам був схожий на примару. У селах кажуть, буцімто відьми здатні перетворюватись на вогненні кулі, що літають у повітрі. Так там пояснюють мандрівні вогні. Задумавшись про це, Ноемі згадала сон, у якому їй являлася золота жінка.

17

Про рахування овець Ноемі не збрехала. Всі ці роздуми про привидів і пошуки відповідей на загадки розбурхали її вкрай і не давали заснути. Та й спогад про раптове бажання поцілувати Френсіса досі електризував її, позбавляючи спокою.

Вирішила, що добре було б прийняти ванну.

Ванна кімната була стара, з потрісканими кахлями, однак у світлі лампи купіль здавалася бездоганно чистою, хай навіть стелю і спотворювали бридкі плями цвілі.

Поставивши світильник на стільчик і повісивши халат йому на спинку, вона відкрила кран. Флоренс казала їй, що в цьому домі всі приймають прохолодну ванну, однак Ноемі не збиралася лежати в крижаній воді. Що б там не було з бойлером, вона таки набрала гарячої води, і приміщення швидко затягнуло парою.

Удома вона б ще додала духмяних масел і солей, тут їх не знайшлося, тому довелося залазити так. Лягла, відкинувши голову.

Це місце — зовсім не діра, однак забагато дрібниць у ньому складають невтішне враження занедбаності. Так, занедбаності. Тут вона відчувається скрізь. Ноемі подумала, чи змогла б Каталіна виправити це за інших обставин. Навряд. Усе тут прогнило до самого низу.

Розмірковувати про це було неприємно. Заплющила очі.

З крана легенько крапало. Затримавши подих, Ноемі занурилася під воду з головою. Коли це вона востаннє бувала на пляжі? Треба, мабуть, найближчим часом з’їздити у Веракруз, чи ще краще — в Акапулько. На думку не спадало нічого більш відмінного від цього будинку. Сонце, пляж, коктейлі. Можна зателефонувати Уґо Дуарте й запропонувати поїздку.

Виринула, сердито прибрала волосся з очей. Уґо Дуарте. Кого вона дурить? Про нього вона не згадувала вже давно. Той імпульс бажання, що вона так раптово відчула у Френсісовій кімнаті, непокоїв її. Це дуже відрізнялося від бажання, знайомого їй. І хай дівчина її статусу не мала б знати нічого про такі речі, Ноемі вже була знайома з поцілунками, обіймами і деякими пестощами. Те, що вона не спить із хлопцями, з якими зустрічається, пояснювалося не так страхом вчинити гріх, як побоюваннями про те, що вони розбовкають усе своїм друзякам або й гірше — скористаються нею. В її серці завжди була присутня ця крапля страху, про який, однак, вона забувала з Френсісом.

«Не будь дурепою, — подумала, — він же навіть не привабливий».

Якийсь час поводи´ла рукою між грудьми, розглядаючи плісняву на стелі, тоді зітхнула і відвернулася.

І аж тоді побачила її — постать у дверях. Подумавши, що то оптична ілюзія, кліпнула кілька разів. Світильник, який вона принесла у ванну, давав удосталь світла, проте значно тьмянішого, ніж від електричної лампи.

Коли постать рушила до неї, вона збагнула, що це Вірджил: у смугастому костюмі з краваткою і з таким безтурботним виразом на обличчі, неначе зайшов у власну ванну кімнату.

— Ось ти де, красуне, — сказав він. — Не треба слів, не треба зайвих рухів.

Сором, подив і лють заклекотіли у ній. Якого біса він тут робить? Захотілося закричати на нього. Але перед тим — прикритися чимось. От вона зараз йому покаже. Такого ляпаса всадить — хай тільки спершу накине халат.

Та вона не могла поворухнутись. Як не могла видати жодного звуку.

Вірджил підійшов ближче, лагідно усміхаючись.

«Вони можуть змусити тебе бачити й робити різне», — почувся їй голос, який вона вже колись чула у цьому домі.

Її ліва рука лежала на краю ванни, і на превелику силу Ноемі вдалося її зігнути. Заледве привідкрила рот, але сказати нічого не могла. Хотіла наказати йому забиратися геть, але це було їй не під силу. Затремтіла від жаху.

— Будь слухняною дівчинкою і поводься чемно, — промовив Вірджил.

Наблизившись до ванни, він присів і подивився на Ноемі. На його бездоганному обличчі кривилася лукава посмішка. Він нахилився так близько, що вона побачила в його очах золоті цятки.

Вірджил потягнув за краватку, зняв її й розстібнув сорочку.

Нажахана Ноемі лежала паралізована, як необачна жертва Горгони з древнього міфу.

— Хороша дівчинка, ось так. Будь ніжною зі мною.

«Розплющ очі», — наказав їй голос.

Одначе її очі були широко розплющені. Він запустив пальці їй у волосся й брутально, без усякої ніжності, про яку