Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

Дірас схвально посміхнувшись, підійшов до мене і сказав:

- Сьогодні ти дуже добре попрацював. Я розповім про це Тайлору, щоб і він знав про твої успіхи.

У мене тут же похолоділо в грудях. Здається, неприємностей із Тайлором мені, все ж таки, не уникнути, хоча сам особисто жодних зусиль для цього не докладаю. Гаразд, хай буде, що буде. Не думаю, що мені загрожують такі вже серйозні неприємності, про які з таким побоюванням попереджав Тор.

Дірас повернув шкіряні браслети на мої зап'ястя. Зараз вони мені не завдавали такого сильного дискомфорту, як було перед вечерею. Я так втомився магічно і фізично, що мені було просто все одно.

- Саріде, а скажи мені таку річ, - звернувся Дірас, проводжаючи мене до замку, - як ти зумів відбити останні кілька атак, при цьому абсолютно не дивлячись на мене?

- Ви ж навчили мене відчувати силу інших, щоб закриватися від неї, ось я і тут застосував цей урок.

- Похвально, - чоловік схвально похитав головою. - Ми б вас і так цього навчили, але радий, що ти здогадався раніше.

"Скільки ж хороших слів наговорили в мій бік за кілька днів, - подумав я, відчуваючи приємне тепло в душі. - Як би не задерти ніс після такого".

Подальший шлях ми подолали в мовчанні. Я відмітив те, що це мовчання зовсім не викликає ніяковості, яка зазвичай буває, коли йдеш поруч із людиною і не знаєш про що поговорити. Навпаки, мені було комфортно ось так от просто йти поруч, і разом із Дірасом насолоджуватися вечірнім спокоєм. У настінних свічниках яскраво горіли свічки, вітаючи нас легким тріпотінням вогника. Дорогою ніхто не зустрічався, усюди панувала тиша, немов увесь замок, піддавшись умілому заклинанню, разом поринув у сон. Я навіть став намагатися ступати м'якше, щоб ненароком не порушити спокій, що панував навколо.

Лише на третьому поверсі замку Дірас порушив мовчання, щоб попрощатися зі мною і побажати гарних снів. Я відповів з тією ж ввічливістю, злегка схиливши голову. Дочекався, поки лорд сховається за одними з трьох різьблених дверей, і тільки потім вирушив до спальні. Решту сходового прольоту я подолав бігом, немов злетівши на нього, витрачаючи останні сили, щоб скоріше дістатися ліжка.

У кімнаті вже всі зібралися й активно готувалися до сну. Також там була присутня одна зайва і дуже небажана персона. Тайлор стояв посеред спальні й при моїй появі суворо подивився на мене, схрещуючи руки на грудях. Сподіваючись, що мені нічого не скажуть, я намагався не звертати уваги на вчителя. Прослизнув до шафи, склав туди курточку і збирався вискочити до умивальників, але мене все ж зупинили.

- Саріде, ти запізнився, - різко сказав Тайлор, роблячи кілька кроків у мій бік.

Мені неймовірно сильно захотілося, щоб зараз у підлозі утворилася дірка і я в неї провалився. Але на жаль, дерев'яна підлога залишилася цілою і мені довелося повернутися до Тайлора.

- Прошу вибачення, але я займався з лордом Дірасом, - без щирого жалю відповів я.

- Я знаю, але це не дає тобі права спізнюватися. Усі учні мають бути в кімнаті не пізніше ніж за пів години після заходу сонця.

"Знайшов-таки до чого причепитися, - зло подумав я. - І як я мав це зробити? Перервати лорда посеред уроку і мчати в спальню?"

Але вголос нічого подібного не сказав, навпаки, став дуже винуватим і урочисто пообіцяв, що такого більше не повториться. Тайлор на таке не знайшов що відповісти, мабуть, він не очікував, що я так просто здамся і легко прийму свою провину.

- Швидше вмивайся і лягай спати, - суворо сказав учитель і попрямував до виходу.

Непомітно зітхнувши з полегшенням, я поспішив заскочити в кімнату для вмивання. Мені думалося, що коли я вийду, то всі вже спатимуть. Але ні! Тільки Тор загасив свічку на своїй тумбочці та, загорнувшись у ковдру, відвернувся до вікна. Решта ж сиділи на ліжках і дивилися на мене так, ніби я зараз маю виступити перед ними з якоюсь дуже цікавою виставою. Намагаючись не звертати уваги на ці п'ять запитальних поглядів, я пройшов до свого ліжка і заліз під ковдру. Але щойно я набрав повітря, щоб загасити свічку, як Елан порушив мовчання:

- Тебе, правда, особисто вчив лорд Дірас?

Набране повітря я використав на важкий видих. Сів на ліжку, закутавши ноги в ковдру. Від вікна відчутно тягнуло холодом. Над морем починалася гроза, поки ще далека, але відблиски блискавок уже можна було розгледіти.

- Правда, - відповів я і позіхнув. - А це так дивно?

- Ще й як! - захоплено вставив мій сусід по ліжках, малюк Майк. - Усіх нас навчав тільки Тайлор, від того ми й кличемо його вчителем.

- Дірас тільки іноді давав поради й рідкісні настанови, - вступив у розмову Рін, що сидів навпроти. - Наскільки ми знаємо, першим і єдиним його учнем був Тайлор.

- І що з того? - знизав плечима я. - Чому ви з цього робите таку подію? Я просто відстаю від вас, а Дірас дає мені шанс усе наздогнати. Приміром, завтра замість вільного часу я навчатимуся в Міріон.

- Якби все було так просто, - знову заговорив Елан, - то тебе б навчав Тайлор.

- Ну, може він був зайнятий, - наївно припустив я, знову знизуючи плечима.

Потім подумав, навіщо все це терплю, адже я абсолютно не винен у тому, що тут відбувається. Трохи розлютившись, я продовжив, різким і твердим тоном:

  - І взагалі, просто це чи не просто, мені якось однаково. Мене притягли сюди, не питаючи, хочу я цього чи ні. Тепер навчають і за це моє величезне спасибі. А ось хто вчить і як, мене це абсолютно не хвилює. Тим паче що не я обираю вчителя. Тож досить тут безглузді допити влаштовувати, час спати.

Закінчивши свою промову, я швидко загасив свічку, загорнувся з головою в ковдру і, так само як Тор, відвернувся до вікна. Тепер я ще більше розумів цього хлопця. Краще триматися осібно в цій компанії, ніж терпіти ось такі от дивні запитання, ніби ти в чомусь винен, або ще гірше - вибиваєшся в улюбленці, займаючи те місце, яке вони самі хочуть собі захопити. Та нехай забирають, мені не шкода!