Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- Я бачив, як у тебе не виходило створити земляний щит, - сказав Дірас.

Я кивнув.

- Ось із нього й почнемо, - продовжив він. - Першими тобі підкорилися вогонь і вітер, а це легкі та швидкі стихії, які не люблять кайданів і стримування. Земля ж абсолютно протилежна всьому цьому. Вона тверда і стійка, тому вимагає від мага такої ж твердості й непоступливості. Згадай своє перше знайомство із землею. Ти тоді був розлючений, а це дуже сильне емоційне почуття.

- То мені треба злитися на землю? - поцікавився я.

- Не зовсім. - Маг усміхнувся. - Просто потрібно показати силу духу і твердість характеру. Ти володієш стихією, а не вона тобою. І земля в цьому плані не любить поступатися. Ось як наш Торен, його рідна стихія якраз земля, що не дивно, якщо судити з його характеру.

- Значить мені треба стати таким, як Тор, - із сумнівом пробурмотів я, дивлячись собі під ноги.

- Ну, майже, лише на час. Але для початку, давай просто присядемо.

Чоловік м'яко опустився і сів просто посеред тренувального майданчика, схрестивши ноги перед собою. Мене трохи здивував такий спосіб навчання, але я слухняно прийняв ту саму позу, сідаючи навпроти.

- Торкнися долонями землі, - сказав маг, подаючи приклад. - Відчуй її. Усю ту стійкість, міць, непоступливість і непорушність.

Я поклав руки на холодний ґрунт. Він був витоптаний і здавався твердим як камінь. Я поворушив пальцями, трохи заглиблюючись усередину. Заплющив очі. Відчув тепло, що йде від мага, який сидить поруч, почув його рівне і спокійне дихання. Вловив потоки вітру, що тріпають моє волосся і заповзають під куртку. Почув плескіт неспокійного моря. Відчув холод землі під собою. Ця стихія єдина, зараз залишалася спокійною і непорушною. Яке їй діло до буйного вітру, який жене хмари. Їй байдуже море, що б'ється об скелі. І вже тим більше немає жодного діла до маленьких чоловічків, які постійно її топчуть. Усе це стихне, піде, висохне, а земля залишиться там, де й була.

- Відчуваєш? - неголосно запитав Дірас, так щоб ненароком не налякати мене і не збити настрій.

- Напевно, - так само неголосно відповів я, не розплющуючи очей.

- Так не піде, - повчально сказав маг. - Із землею не допускається жодної невпевненості. Або відчуваєш, або не відчуваєш. Якщо ні, то я дам тобі ще час. Отже, твоя відповідь?

- Відчуваю, - чітко і впевнено відповів я, розплющуючи очі.

- Добре. Тепер звертайся до сили землі, так само впевнено і твердо. Просто вели їй стати твоїм щитом, не даючи при цьому жодних інших варіантів чи тим паче поступок.

Кивнувши, я сильніше занурив пальці в землю, вливаючи в неї потоки своєї сили. Вона непорушна, вона сильна, але і я не поступаюся в цьому. Я пережив багато змін, але залишився тим, хто я є. У душі заворушився дракон, відгукуючись нечутним для сторонніх утробним клекотом. І я тут же підняв руки вперед, створюючи перед собою міцний земляний щит, який повністю приховав за собою Діраса.

- Добре, - пролунав похвальний голос мага.

Зніяковівши, я мало не розгубив весь контроль над щитом. Від нього навіть відвалилося кілька камінчиків, але одразу вони стрибнули на місце, так само як мені вдалося повернути свою впевненість і колишню рішучість.

- Закріпимо урок, - промовив Дірас, піднімаючись і підносячись над моїм захистом. - Вставай. І тримай щит. Викликати його, це тільки частина справи, куди важче довго його утримувати та зуміти відбити атаку.

Я став підійматися, продовжуючи тримати перед собою круглий і увігнутий земляний заслін. Зараз уся моя сила волі йшла на те, щоб втихомирити хвилювання. Поки виходило, жодна піщинка не посміла покинути своє місце. Щит я трохи опустив, щоб можна було бачити всі дії Діраса. Він відступив від мене на десяток кроків, після чого сказав:

- А тепер прийми правильну стійку, інакше будь-який поштовх звалить тебе з ніг.

У пам'яті одразу ж сплив вчорашній урок від Тайлора, про те, як правильно стояти з мечем у руках.  "Ти маєш стояти твердо, - говорив він тоді, - немов скеля". Такий урок дуже вдало підходив до нагоди. Я став напівбоком до Діраса, ширше розставив ноги й трохи зігнув коліна. Щойно я зробив останній рух, у руках чоловіка щось спалахнуло та у мій бік полетіла вогняна куля. Вона була невеликою, але штовхнула відчутно, так що здригнулася рука зі щитом. Не даючи ні миті перепочинку, маг продовжив атаку, запускаючи в мене все нові й нові кулі. Цілячись то в ноги, то в голову, то в корпус. Мені постійно доводилося перемішати щит, а ще якось примудрятися помічати, куди він б'є.

Дірас не бажав спопелити мене на місці, тож якщо я пропускав удар, то вогник одразу гас, але один раз штани трохи підгоріли. Після кількох невдач, я почав розуміти, що так зовсім незручно, земляний щит великий і непрозорий, на відміну від водяного і повітряного. Навіть у вогняному захисті можна було зробити невеличкий отвір, який за потреби легко і швидко закривається. Тож я почав міркувати, як зробити так, щоб бачити атаку... або ж відчувати її!

Мене осяяла ідея. Адже я відчував ті потоки магії, які сьогодні вдень спрямовували в мій бік. Чому тут не можна? Виявилося дуже навіть можна, тим паче відчувати вогонь. Він хоч і покликаний іншим магом, але все одно залишається вогнем.

Тепер можна було хоч із заплющеними очима відбиватися, але на таку безтурботність я поки що не наважився. Мало чим ще подумає запустити в мене Дірас. І тут я теж не помилився. Не встиг я натішитися своєю винахідливістю, як вогняні кулі змінилися водяним батогом. Маг орудував ним як справжнім, і водяний струмінь слухняно згинався, ніби живий.  Виявляється, ось які дива можна ще творити!

Воду я теж зумів відчути, хоч і не так легко, як вогонь. Мій захист став успішнішим і жодна атака вже не була пропущена. Дірас помітив це і вирішив, що пора закінчувати тренування. Я був тільки радий, бо відчував уже неабияку втому. Здавалося ще трохи, і я втрачу контроль над щитом. Звісно, я не став цього чекати, а сам перервав зв'язок із землею, і нещодавній надійний захист розсипався на тисячу дрібних піщинок, здійнявши водночас хмару пилу, через що мені довелося поспіхом відскочити вбік.