Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Марді лише засміялася з його слів.
— То ти нам допоможеш? — запитала дівчина.
— Ти справді хочеш зв'язати себе з оцим негідником?
— Насправді він милий. Просто ти не знаєш його так добре, як я.
Еккі поглянув на мене через плече і сказав:
— А ти нівроку постарався, загарбавши собі таку чарівливу дівчину. Авжеж, я вам допоможу, можете на мене розраховувати.
Я приніс пляшку скотчу, і ми з Еккі трохи випили.
— Мила, чи не могла би ти зібрати мої речі, поки ми з колегою все обговоримо?
Я показав їй, де мої валізи, та залишив Марді складати до них одяг. А тоді поспішно повернувся до Еккі та розповів йому всю історію. Він просто сидів собі та слухав, всотуючи у себе мою оповідку разом зі скотчем. Коли я закінчив, з його грудей вирвалося зітхання.
— Оце, я розумію, шикарна історія, — промовив колега. — Либонь, я навіть зможу її опублікувати колись, як тебе вколошкають.
Ото вже милий хлопець. Завжди вміє утішити та розрадити.
— Ніхто мене не вколошкає, — різко відказав йому. — Я збираюся засісти на дно і залишатися там якийсь час. Кеннеді дозволив пожити у його будиночку. Ми з Марді плануємо просто зараз одружитися та негайно вирушити туди.
Еккі почухав макітру.
— Мені в голові не вкладається, як тобі це вдається. Запопав собі таку чарівну дівчину, і то навіть пальцем не поворухнувши. Не можу такого збагнути — та й квит. Ото вже вмієш собі зарадити.
Я дав йому грошей.
— Ну, до роботи. Постарайся залагодити справи якомога швидше. Ми з Марді приїдемо до готелю «Бельмонт» і зачекаємо там, поки ти все владнаєш. Мені не надто хочеться надовго залишатися у цьому місті. Ну ж бо, рушай, а як усе зробиш — приїзди до готелю.
Я дав Еккі ще трохи випити, а тоді він пішов попрощатися з Марді. Еккі був славний хлопець, і я бачив: він щиро тішиться, що я знайшов таку дівчину. Еккі на свій триб був радий за нас, просто не показував цього.
Марді була з ним дуже люб'язна, і коли він йшов, то був схожий на кота, який допався до сметани.
Я стояв і дивився, як Марді спаковує речі. У неї це чудово виходило.
— І як воно — бути дружиною? — запитав дівчину, присідаючи навпочіпки поруч із нею.
— Ти маєш на увазі — робити усе це? — Вона зупинилася та поглянула на мене через плече.
— Саме так.
Марді зачинила валізу та сіла на неї, аби замки могли заклацнутись. Я їй допоміг.
— Я хочу бути доброю дружиною, — серйозно промовила вона. — Я хочу робити для тебе все.
Я засміявся.
— Будь обережною. Ти ще можеш передумати.
Зрештою ми спакували усі речі до валіз, і я послав по носія, щоби той спустив їх на перший поверх. Потім я розрахувавсь за квартиру, і так завершилось моє перебування у цьому домі.
— Гадаю, можемо рушати, — сказав я, роззираючись кімнатою. — Усі валізи вже внизу. Одягайся, мила, та поїдемо на вокзал по твої речі.
— Буду готова за хвилину, — відповіла дівчина.
Коли Марді пішла до іншої кімнати, хтось постукав у вхідні двері. Я подумав, що то носій, тож просто гукнув, аби він заходив. Двері відчинились, і на порозі постала Блонді.
Свого часу я пережив чимало потрясінь, але це перевершило їх усіх. Я не міг здобутися бодай на слово.
Блонді стояла на порозі та дивилася на мене. Її очі були підозріливі.
— Виїжджаєш, га?
— Якого біса тобі треба?
Протиснувшись повз мене, Блонді пройшла до кімнати, а тоді промовила.
— Схоже, ти не надто радий мене бачити, любчику. Хіба ж ти не казав, аби я приходила, коли захочу щось тобі розповісти?
Притишивши голос і сподіваючись, що Марді не почує, я проказав:
— Мене це більше не цікавить. Геть звідси, швидко. Я мав вже задосить твого товариства, на все життя вистачить.
І тієї миті зі спальні вийшла Марді. Блонді поглянула не неї достоту, як та змія, що поглядає на свою різдвяну вечерю.
— Отакої, — тільки й промовила вона.
Як же ж я люблю жінок, які так говорять.
Марді зблідла. Її обличчя стало білим, але не як аркуш паперу, а радше блакитно-білим, неначе порцеляна. Вона притисла долоню до губ і відсахнулася подалі від Блонді.
— Залиш мене на мить, — різко мовив я. — Вам двом нема потреби знайомитися.
Марді відвернулася та пішла до спальні.
— Зачекай... — сказала Блонді.
Однак Марді, не зупиняючись, увійшла до спальні та причинила за собою двері.
Блонді розвернулася до мене.
— То он воно як? — промовила незвана гостя, викрешуючи очима блискавки.
— Облиш ці балачки, — сказав я. Мені не хотілося нічого чути від цієї жінки. — Забирайся звідси, Блонді, і то швидко.
Вона похитала головою.
— Е, ні, ти так легко мене не позбудешся. Я маю про дещо з тобою поговорити.
Я пройшов повз неї та розчахнув двері навстіж, попереджаючи:
— Якщо за дві секунди ти звідси не вийдеш, я випхаю тебе втришия.
Цієї миті зі своєї квартири вийшов тип, який жив навпроти. Він застиг на порозі, вибалушивши очі. Та на нього я не зважав. Я просто зачекав, поки Блонді вийде геть.
Вона повагалася, та зрозуміла, що зараз не час і не місце для того, аби зчиняти бучу. Тож Блонді неквапно пройшла повз мене і ступнула в коридор, просичавши:
— Гаразд, падлюко, я ще зроблю так, що матимеш чимало клопотів.
— Облиш, — відказав я їй. — Ти мені не подобаєшся, і ніколи не подобалася. Тож, якщо хочеш залишитися при доброму здоров'ї, тримайся від мене якнайдалі. Інакше буде тобі кепсько.
Я зайшов досередини та зачинив за собою двері.
Марді дивилась у вікно. Я запитував себе, чи ця прикра зустріч не змінить її ставлення до мене. Коли дівчина почула, що я заходжу до квартири, то обернулась і підбігла до мене.
— Усе гаразд? — запитала вона.
Я взяв її в обійми.
— То була Блонді. Вона вже пішла. Як бачиш, ми не відкараскаємося від цієї
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ось ваш вінець, леді», після закриття браузера.