Читати книгу - "Ось ваш вінець, леді"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
— Ні, не сказав би. Це саме те, чого я хочу.
Вона похитала головою.
— Ніку, ти божевільний. Ти не хочеш одружуватися зі мною.
— Розумію, чому ти так кажеш. Ти думаєш, що я — такий самий, як інші. Та ти мене ще не знаєш.
— Ні, я тебе знаю. Річ не в тобі, а в мені. Що ти знаєш про мене? Як ти можеш...
Я лише усміхнувся на це.
— Я знаю, що ти — чудова, і хочу, аби ти була зі мною. Дбаймо одне про одного — і ми з тобою чудово ладнатимемо.
Вона міцно стиснула мої долоні.
— Ти справді одружишся зі мною? Ти одружишся зі мною?
— У чому річ, крихітко? — я не розумів, чому дівчина так поводиться. Можна було подумати, ніби вона боїться, що я передумаю. Для мене це було божевіллям, адже завжди думав, що у цій ситуації боятимусь саме я.
Раптом вона усміхнулася.
— Але ж ти мене ще навіть не цілував.
— Поцілую, якщо станеш моєю дружиною.
— Тоді поцілуй мене.
Отак воно і сталося.
А десь за годину потому ми вже були на першій стадії складання планів і роздумів про те, що робитимемо далі. І тут я зненацька згадав про Кеннеді. Мені в голові не вкладалося, чому ж не згадав про цього чолов'ягу раніше. Таж ось воно — рішення! Воно увесь цей час було на видноті, просто переді мною.
— Я маю одне місце, куди ми можемо поїхати. Ти страшенно тішитимешся, коли його побачиш.
— А де воно? — запитала Марді.
І я їй розповів. Вона сиділа на ліжку з широко розплющеними очима та не казала нічого, аж поки я не закінчив свою розповідь. А тоді похитала головою.
— Ні, Ніку, ми не можемо туди поїхати.
Я встав з ліжка й заговорив переконливим тоном:
— Ти ж іще навіть не знаєш, що то за місце. Зачекай-но, поки побачиш його на власні очі.
Марді виставила долоню вперед.
— Ні. Я серйозно. Просто зараз я не хочу бачитися ні з ким.
— Я й не прошу тебе ні з ким бачитися. Там нікого не буде. Кеннеді звідти поїде. Уся та місцина належатиме тільки нам.
Коли я це сказав, Марді розслабилася.
— Але ти мусиш бути певен, — мовила дівчина.
Після кількох безуспішних телефонних дзвінків я таки запопав полковника та розповів йому про свої плани. Кеннеді був славним дядьком і дуже тішився тому, що почув.
— Авжеж, — сказав він, — приїздіть. Я вже виїхав з будиночка, тож зараз він — ваш. Так, приїздіть. Я подбаю про все необхідне, а ви залишайтеся там стільки, скільки забажаєте.
Я сказав полковникові, яка він добра людина, однак той лише засміявся.
— Та то пусте, — відказав Кеннеді. — Насолоджуйтеся своїм медовим місяцем. Я радий, що ви знайшли собі дівчину; це саме те, чого ви так бажали.
Ми ще трохи обмінялися люб'язностями, а тоді я поклав слухавку і поглянув на Марді. Їй не треба було нічого переповідати, вона й так усе добре зрозуміла.
— Ну, хіба ж я тобі не казав?
Марді безпорадно розвела руками.
— Ох, якби ж то це здійснилося, — промовила дівчина, — як би я хотіла, щоби це здійснилося.
— Залишся тут, я поки вдягнуся, а тоді піду й зроблю все, аби це таки здійснилося, — сказав я їй. — Ми влаштуємо весілля, а потім поїдемо до нашого будиночка.
Марді сіла на ліжку.
— Я не хочу, аби ти мене залишав, — швидко проказала вона, і в її очах застиг переляк. — Тільки не зараз. Не залишай мене саму, Ніку.
Я поплескав її по руці.
— Гаразд. Зробімо так — я залагоджу все з допомогою Еккі. Тоді ми з тобою зможемо залишатися тут, а він зробить для нас усю роботу.
— Авжеж, отак і зроби, — зраділа дівчина, і переляк зник у її очах.
Я підійшов до телефону та зв'язався з Еккі. Мені подумалося, що ця новина його приголомшить. Так воно й сталося.
— Залишайся на місці й нічого не роби. Спершу я мушу побачити цю дівчину. Чуєш, заради бога, не роби нічого, поки я не приїду.
Повісивши слухавку, я всміхнувся до Марді й сказав:
— Мій друг вельми схвильований. Невдовзі він уже буде тут.
Марді вибралася з ліжка.
— Тікай-но звідси, Ніку, — сказала вона. — Я хочу вдягнутися.
Я поцілував Марді, тоді вийшов зі спальні та вдягнувся сам. Почувався просто пречудово. Мене сповнювала така радість, що здавалося, ніби зможу перескочити через Емпайр стейт білдінґ[47].
Щойно я встиг одягнутися, як до кімнати увірвався Еккі. Він застиг у проймі дверей, його мавпяче обличчя було вкрай схвильоване.
— Де вона? — запитав колега.
Я кивнув у бік дверей спальні.
— Невдовзі вийде. Вона саме вдягається.
— Послухай, Ніку, — мовив Еккі, підходячи до мене. — Що усе це значить? Ти ж не хочеш сказати, ніби з доброго дива й справді збираєшся одружитися?
Я штурхнув його в груди й відповів:
— Ще б пак, збираюся. І ти залагодиш для нас усе необхідне.
Еккі притишив голос.
— Вона тобі погрожує чи що?
— Що ти маєш на увазі... погрожує мені?
Еккі мав злодійкуватий вигляд.
— Ну, знаєш... ти, часом, не довів дівчину до біди?
— Послухай-но, паскудна ти мавпо, ми з Марді кохаємо одне одного отак, — я схрестив пальці. — І я одружуюся з нею тому, що це єдине, чого насправді прагну. Затямив?
Еккі повільно відійшов од мене.
— То ти хочеш сказати, що збираєшся взяти цю дівчину за дружину? — його голос звучав недовірливо.
— Авжеж.
— І ти хочеш, аби я тобі в цьому допоміг?
— Саме так.
— А нехай йому грець! Певно, ти геть здурів.
І тієї миті зі спальні вийшла Марді. Вона стала на порозі, й Еккі витріщився на неї, неначе на якесь видовище. А поглянути було на що. Зі своїми туманними очима та чарівливою усмішкою Марді мала щонаймиліший вигляд. В Еккі просто щелепа відвисла. Тоді він поглянув на мене, гмикнувши:
— Ну що ж...
— То як, тепер утямив, про що тобі казав? — запитав я.
Еккі скорботно похитав головою, а тоді підійшов до Марді.
— Маленька бідося,
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ось ваш вінець, леді», після закриття браузера.