read-books.club » Сучасна проза » Король у Жовтому 📚 - Українською

Читати книгу - "Король у Жовтому"

263
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Король у Жовтому" автора Роберт У. Чемберс. Жанр книги: Сучасна проза / Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 44 45 46 ... 66
Перейти на сторінку:
вже минули, — посміхнувся на це містер Бладен, ніби натякаючи на те, що зараз настали його часи.

— І в них у всіх капшуки під очима, — додала дівчина. — Думаю, молодому чоловікові ніяково…

— То є так, Сузі, — підтвердила її мати. На цьому обмін думками закінчився.

Трохи згодом містер Бладен відклав примірник «Petit Journal», який він щодня вивчав у пошуках будинку для мешкання, і обернувся до Гастінґса, аби познайомитись. Він розпочав із запитання:

— Я бачу, ви американець?

Гастінґс, що сумував за домом, із вдячністю відповів на цю чудову та оригінальну фразу. Сузі Бінґ підтримувала їхній діалог зауваженнями, адресованими містерові Бладену. Проте у плині розмови вона забула звернутися з доволі загальним запитанням саме до містера Бладена, чим скористався Гастінґ, відповівши на нього. Ententecordiale[114] було встановлено. Сузі з матір’ю одразу захопили те, що вважалося нейтральною територією.

— Містере Гастінґс, вам не варто зникати з пансіонату щовечора, як це робить містер Бладен. Париж — жахливе місце для молодих людей, а містер Бладен — огидний цинік.

Почуте очевидно втішило містера Бладена.

— Я проводитиму цілий день у студії. Мені пощастить, якщо вдасться повернутись додому до півночі, — відповів Гастінґс.

Містер Бладен, що заробляв п’ятнадцять доларів на тиждень, працюючи агентом нью-йоркської «Промислової компанії Троя», скептично посміхнувся та відкланявся, аби встигнути на зустріч з клієнтом з бульвару Маґента.

Гастінґс вийшов у сад разом з місіс Бінґ і Сузі та після їхнього запрошення всівся у тіні попід залізною огорожею. Магнолії все ще були вкриті рожево-білим квітом, бджоли гуділи над трояндами, кущі яких прикрашали будинок з білими стінами.

Ледь відчутна свіжість сповнювала повітря. Поливальні візки їздили туди-сюди вулицею, пара здіймалася над чистою водою у канавках вулиці Ґран-Шом’є. Горобці метушились уздовж тротуару, раз за разом купаючись у воді й у захваті куйовдячи пір’я. В огородженому садку пара дроздів висвистувала серед мигдалевих дерев.

Гастінґсу став клубок у горлі: пташині співи та дзюрчання води повернули його до сонячних полів Мілбрука[115].

— Це дрізд, — сказала міс Бінґ, — дивіться, он там, на кущі рожевих квітів. Він увесь чорний, окрім грудки. Здається, наче його занурили в омлет, як то кажуть французи…

— То є так, Сузі.

— Цей сад належить студії, де працюють два американці, — вела далі дівчина. — Я часто бачу, як вони проходять повз. Очевидно, їм потрібно багато моделей, здебільшого молодих дівчат…

— То є так, Сузі.

— Можливо, їм так краще малюється, але все ж не розумію, навіщо запрошувати п’ятьох дівчат з трьома юнаками, а потім всідатися в екіпажі та з піснями їхати геть. Ця вулиця, — продовжувала вона, — пригнічує. Нема на що подивитися, окрім саду та частини Монпарнаського бульвару, що видніється вдалині вулиці Ґран-Шом’є. Ніхто не проходить нею, окрім полісменів. Ще й монастир на розі.

— Я думав, то єзуїтський коледж, — почав було Гастінґс, але одразу ж замовк, згадавши опис Бейдікера[116], який завершувався фразою: «Збоку розташовані розкішні готелі Жана-Поля Лоренса та Ґійома Буґро, а навпроти них, у невеличкому провулку Станіслас, Карлос Дюран творить свої живописні шедеври, що зачаровують світ».

Дрізд заходився виводити свої дивовижні трелі, а з кущів оддалік невідома пташка відповіла йому чистим голосом. Горобці облишили купання, аби поглянути вгору, ні на мить не припиняючи цвірінчати.

На квітку валеріани сів метелик, тріпочучи крильцями у яскравому промінні сонця. Гастінґс добре знав цього метелика: перед його очима постала картина високих коров’яків та ароматних молочаїв, сповнених різнобарвними комахами, видіння білого будинку та порослого жимолостю лугу, чоловіка з книжкою в руках та жінки у ліжку — і серце його переповнилось тугою. Це помітила міс Бінґ.

— Мені здається, ви сумуєте за домом! — Гастінґс почервонів. Міс Бінґ співчутливо глянула на нього і продовжила: — Коли я спершу відчувала тугу за домом, ми з мамою часто гуляли Люксембурзьким садом. Не знаю чому, але в тому старомодному саду я відчуваю себе ближче до дому, ніж деінде у цьому місті.

— Але ж там повно мармурових статуй, — м’яко заперечила місіс Бінґ. — Не бачу жодної схожості з домом.

— А де той Люксембурзький сад? — помовчавши трохи, поцікавився Гастінґс.

— Ходімо до воріт, — відповіла міс Бінґ. Він підвівся й пішов слідом за нею. Дівчина вказала на вуличку Ваве, що відходила від дальнього кінця їхньої вулиці.

— Пройдете повз монастир і праворуч, — усміхнулась вона. І Гастінґс пішов.

III

Люксембурзький сад палахкотів квітами. Гастінґс повільно блукав уздовж довгих рядів дерев, повз моховитий мармур і стародавні колони. Поминувши бронзового лева, він вийшов до затіненого виступу над водограєм. Внизу на сонці ряхтіла вода. Квітучі мигдалеві дерева зусібіч обступали терасу, ще ширшим колом серед вологих хащ поблизу західного крила маєтку росли каштани. За деревами виднілася обсерваторія. Її білі куполи були схожі на мечеті далекого Сходу. На іншому кінці алеї поставав величний палац, вікна якого палали у променях яскравого червневого сонця.

Навколо фонтана під наглядом нянечок у білих капелюшках бавилися діти, намагаючись за допомогою бамбукових жердин керувати іграшковими човниками, чиї вітрила надимав легенький вітерець. Похмурий полісмен з червоними еполетами на плечах та церемоніальною шаблею на поясі спершу спостерігав за ними, а потім раптом вирушив до юнака, який спустив з повідка свого собаку. Щасливий пес упав на спину і качався по траві, радісно повискуючи та вимахуючи у повітрі лапами. Полісмен мовчки вказав на собаку.

— Отже, капітане? — посміхнувся парубок.

— Отже, месьє студент? — насупився полісмен.

— Щось негаразд?

— Якщо ви не візьмете на поводок свого собаку, я змушений буду його забрати! — пригрозив полісмен.

— А мені що до того, капітане?

— Як то що? Хіба то не ваш бульдог?

— Якби то був мій бульдог, я б його, звісно, тримав на повідку.

На мить офіцер розгубився, а потім, вирішивши, що студент вочевидь глузує з нього, кинувся до собаки, який одразу ж відскочив. Коло за колом намотували вони довкола квітників, а коли офіцер нарешті майже наздогнав бульдога, той помчав просто через клумбу — доволі підступний виверт з його боку.

Парубок відверто насолоджувався видовищем, як і сам пес. Помітивши це, полісмен вирішив, так би мовити, відтяти змієві голову. Він розлючено покрокував до студента, проголошуючи:

— Я заарештовую вас як власника цього нахабного порушника громадського порядку!

— Але ж, — заперечив той, — це не мій собака.

Усі подальші спроби спіймати бульдога виявились марними, допоки на допомогу не надоспіли троє садівників. Щоправда, навіть тоді пес просто чкурнув геть, зникнувши на вулиці Медичі. Полісмен, ледь переставляючи ноги, пішов шукати розради в нянечок у білих капелюшках, а студент, позіхнувши, глянув на годинник. Побачивши Гастінґса,

1 ... 44 45 46 ... 66
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Король у Жовтому», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Король у Жовтому"