Читати книгу - "Похід українських армій на Київ-Одесу 1919, Микола Капустянський"

Що ж торкається до Сходу, то тут були різні ідейні варіянти. Активніші діячі молодшої формації спочатку ревно прямували до ідеї Соборної України, і своє бажання здійснили легіонами, а потім і злукою. В дальшому і вони трохи зневірилися в силі національно-державного руху та організаційного хисту наддніпрянців, але перехід за Збруч ГА є незаперечним доказом сили й живучости ідеї Соборної України.

Частина старшого покоління (москвофільство) тяглося безпосередньо до сильної Москви – автономія чи федерація з нею, і за її допомогою сподівалося відірватися від Польщі. Бачимо, що загальна тяга шукати порятунку на Сході від утиску галицьких поляків є фактом. Була ще течія – орієнтуватися безпосередньо на окцидент.

Отже, Уряд Петрушевича спирався на активну підтримку свого народу і мав з ним один державний напрямок. Розбіжності думки між селянством та інтелігенцією і Урядом не було.

Правда, пізніше відокремилася явно демагогічна невеличка течія з буковинцем с.-д. Безпалком і галичанином Вітиком на чолі; вона не знайшла у себе сприятливого грунту й приєдналася до Уряду УНР, де тільки роздмухувала ворожнечу до Галицького Уряду й загострювала взаємні непорозуміння між двома урядами.

Загальний ворог усім добре відомий. Порятунок – так чи інакше – на Сході: Київ – Москва. А в сучасний момент спертися на Антанту. В своїх національних і соціяльних домаганнях загалом галичани були тверезим народом і були далекі від максималізму. Безумовно, й у Галицькому Уряді були свої хиби й болячки: дрібничковість, провінціоналізм, відсутність широких перспектив, деяка самопевність, зарозумілість і презирство до діячів Наддніпрянщини, слабе знання соціяльно-революційних рухів, брак знаючих діячів на деяких відповідальних ролях та інше. Але це, покищо, не дуже шкідливо відбивалося на державній праці.

Висновки.

Отже, умови для праці в Галицькому Уряді, який мав глибоке коріння в населенні, були значно сприятливіші, ніж у Наддніпрянського, бо цьому доводилося провадити свою діяльність у загостренїй, революційній атмосфері боротьби партій і за різних орієнтацій населення Великої України. Все це зв'язувало руки Голові Директорії; йому було важко твердо й непохитно направляти державну керму, за слабої національно-державницької свідомости мас.

Перебування двох різноманітних урядів на терені Великої України, без належної доброзичливости й бажання для користи справи йти назустріч один одному, мусіло викликати надалі різні непорозуміння й шкодило справі. Здається, треба було реорганізувати Уряд УНР і ввести в його склад представників різних політичних течій і створити національно-демократичний фронт (коаліційний кабінет). Такий кабінет, на нашу думку, знайшов би шляхи до порозуміння з демократичним, але з несоціялістичним урядом Галичини, на який спирався доктор Петрушевич.

Групування червоних і їхні пляни.

Червоні на Кам'янецькому напрямку провадили акції бригадами колишньої Таращанської дивізії з деякими поодинокими полками.

На Жмеринському напрямку большевики зорганізували з різних частин, що там боролися, Жмеринську оперативну групу, підсиливши її невеличкою резервою з Києва, під загальним керуванням Штабу 44 дивізії. Вапнярська й Рахнянська групи складалися з частин 45 совєтської дивізії; її значно підсилено резервами спід Одеси. Ці війська були досить міцні й уперті під час боїв.

Червоне командування, як можна судити на підставі перехоплених у червоних документів, мало на меті:

а) як можна швидше захопити Кам'янець і відрізати нашу армію від Збруча й зносин із поляками, надто галичанами, поставити їх перед уже доконаним фактом і цим унеможливити ім перехід до Наддніпрянської армії. Цей маневр червоні переводили одноразово з політичними заходами перед урядом ЗОУНР, щоб перетягти його на свій бік (ці кроки трохи вплинули на галичан і заподіяли Урядові УНР чимало турбот запізненням їхнього переходу за Збруч).

б) Большевиків дуже непокоїв енергійний, повсякчас успішний наступ 3-ї дивізії; вона перетинала шляхи Одеса – Жмеринка.

в) Також, для зручного маневрування, червоним з'являлася потреба знову відібрати Жмеринку. Після захоплення ними Проскурова, для червоних було досить легко опанувати Жмеринкою.

Жмеринській большевицькій групі було поставлено завдання відтиснути нашу 2-гу дивізію на південний схід, ізолюючи її від Кам'янецької групи.

Треба зазначити, що понад Збручем сунулися на південь, до Гусятина, бригади мадярів. Вони намітили собі найдоцільніший і вельми корисний маневр: скінчити своє революційне мандрування по Совдепії і, приплинувши до рідного берега, там почати буржуазне життя на значні кошти, награбовані на безмежних просторах червоної Росії (їх потік було таки перепущено через Збруч).

Пляни Штабу Дієвої армії.

Штаб Дієвої армії намагався використати наближення ГА до Збруча та вжити частини цієі армії і за її допомогою знову відібрати Проскурів, якщо доведеться; врешті, не допустити червоних до Кам'янця і зберегти для розміщення ГА відповідні простори вільними від ворожої загрози. Також треба було вжити заходів, щоб червоні не розбили наших східніх дивізій (2-ї та 3-ї) й не було втрачено Нової Ушиці й Могилева – нашої нової бази, куди вже з Румунії почав настигати вогнеприпас і деяке технічне приладдя.

Розпорядження Штабу Д. Армії. Сх. ч. 1.

ШДА своїми розпорядженнями прагнув ось до чого:

1) Нашими частинами, що оперували на Кам'янецькому напрямку, просунутися спочатку на Ярмолинці – Городок, маючи уступом у Солобківцях частину своїх резервів, і цим безпосередньо прикрити Кам'янецький напрямок; 2) Ввійти в маневровий зв'язок із двома галицькими бригадами, які з району Підволочиськ – Сатанів, повинні наступати на Чорний Острів; 3) Далі вже малося на меті цими двома групами вести концентрований наступ на Проскурів.

3 й 2 дивізії активно прикривають Могилівський і Ново-Ушицький напрямки.

Події на Кам'янецькому напрямку з 7.VІІ до 10.VІІ.

На ділі ж на Проскурівському напрямку події відбулися трохи інакше:

1. Запорожці не перейшли в