Читати книгу - "Про славних жінок"

та навіть і забагато; але, мабуть, найголовніше – щоб ми перед Богом жили праведно. І саме тому не турбуймося, якщо люди думають про нас гірше, а ми діємо краще. Якщо ж діємо гірше, то мусимо з усіх сил старатися, щоб виправитися, адже краще, щоб люди думали про нас погано, аніж щоб ми діяли погано. 78. Гіпсикратея, цариця Понту

Гіпсикратея,[150] хоча нічого не знаємо про її походження, була дружиною Мітридата Великого і відомою царицею Понту. Неймовірної краси жінка настільки присвятила себе любові до свого чоловіка, що саме цим заслужила вічну славу для свого імені.

Навіть коли Мітридат провадив довгорічну і виснажливу війну проти римлян, коли небезпека нависала над кожним його кроком, незважаючи на те, що у нього, за варварським звичаєм, було багато інших жінок і коханок, все ж вона палала нестримним вогнем кохання: чи то долаючи неозорі території, чи вступаючи в бій, чи готуючись до морських подорожей – вона завжди була найвірнішим і невіддільним його супутником.

Загалом, Гіпсикратея важко переносила розлуку з чоловіком і вважала, що ніхто краще, ніж вона, не зможе належно догодити йому, а до того ж, прислузі рідко можна довіряти. Тож Гіпсикратея, аби мати змогу надати все необхідне своєму коханому чоловікові, хоча іноді це було зовсім нелегко, вирішила завжди бути при ньому. А оскільки присутність жінки в таких справах видавалася недоречною і не виглядало пристойним для жінки слідувати при боці войовничого царя, то Гіпсикратея, щоб прибрати чоловічого вигляду, насамперед ножицями обрізала свої золоті локони, якими так пишалися б жінки, а потім не тільки покрила шоломом своє лице невимовної зоряної краси і решту волосся, а навіть дозволила, щоб її лице, спотворивши, вкрили порох, піт та іржа зброї. Золоті браслети, намисто, пурпурову одіж, що спадає до п’ят, – усе відклала чи обрізала до колін, груди кольору слонової кості вкрила панциром, на гомілки одягнула поножі, зняла персні та найдорожчі прикраси з рук, замість них взяла щита і ясенового списа, зняла коралі й одягнула парфійський лук і сагайдак. Гіпсикратея настільки доладно все прилаштувала, що з погордливої цариці справді перетворилася в досвідченого воїна.

Так виглядає, наче це не було важко. Але жінка, звикла до царських палаців, дозвілля й розніженості, котра рідко бачила небо, враз полишила все і перейнялася войовничим духом, навчилася неперевершено їздити верхи. Важко озброєна, вона за своїм чоловіком долала високі вершини і непевні низини, як вдень, так і вночі терпіла холод і спеку. Шмигаючи туди й сюди, зміцніла тілом; часто замість царського ложа не боялася вдовольнятися голою землею або ж лігвищами диких звірів. Як у перемозі, так і у втечі Гіпсикратея завжди була нерозлучним супутником свого чоловіка, допомагала у справах, була учасником нарад.

Що ще сказати? Свої чудові очі вона навчила дивитися, не жахаючись, на рани, вбивства і кров, яку проливали її стріли в бою; вуха, що звикли до співу, змусила без заціпеніння розуму слухати іржання коней, крики воїнів і звук сурм.

Врешті, перетерпівши незмірно багато, що було б складно навіть для могутнього воїна, Гіпсикратея супроводжувала виснаженого Мітридата після того, як Гней Помпей розбив його війська. Через ліси Вірменії, по таємних місцях Понту, поміж диких племен втікали вони разом з небагатьма друзями, що залишилися. То розраджуючи свого чоловіка надією на краще, то втішаючи його радощами, яких знала і яких він прагнув, незалежно від того, в який пустельний край вони потрапляли, Гіпсикратея створювала цареві такий затишок, що він завжди почувався, наче у своїй спочивальні.

Яке любляче серце, сховище подружнього затишку! Яка невичерпна чеснота дружби, що укріпляє жіночий дух такими святими силами! Мабуть, ніяка жінка не витримувала нічого більшого, та навіть чогось подібного заради свого чоловіка. Тому нащадки не повинні дивуватися, що за такі заслуги античність наділила Гіпсикратею вічною славою.

Однак за такі старання і за таку дивовижну відданість достойна жінка не отримала належної плати від свого чоловіка. У похилому віці Мітридат у пориві гніву вбив свого сина, якого вона йому народила. Коли війська римлян почали натискати, він засів не те що в своєму царстві, а зовсім закрився в палаці, вигадуючи плани і посилаючи легатів до різних і навіть найвіддаленіших народів, намагаючись підбурити їх до війни проти Рима. Там і обступив його з облогою власний син Фарнак, повставши супроти батька через жорстокість, яку той виявляв до своїх дітей та друзів.

Бачачи, що він обложений, розуміючи, що не зможе домовитися з ворогом, усвідомлюючи, що його справа наближається до краху, Мітридат не хотів, щоб Гіпсикратея пережила його. Тож разом з усіма своїми іншими жінками, наложницями та доньками отруїв її, ту, яка своєю турботою так надійно підтримувала його впродовж усього життя.[151]

Але невдячність Мітридата аж ніяк не може применшити тієї слави, яку заслужила Гіпсикратея. Смертне тіло передчасно вбила отрута, однак ім’я жінки дожило аж до наших часів у почесних пам’ятках писемності, його вічна невгасаюча слава не поблякне у прийдешніх віках.

79. Семпронія, римська жінка

Семпронія, що відрізняється від тієї, про яку говорилося раніше, славилася своїм розумом, однак була схильна до нечестивих вчинків. Про це часто доводилося мені читати. За свідченнями давніх авторів, Семпронія славилася як своїм родом, так і вродою, а також їй поталанило як з мужем, так і з дітьми. Але оскільки я не пам’ятаю їхніх імен, то насамперед звернімося до того, що можна знайти похвального в цієї жінки та від чого її ім’я набуло розголосу.

Була вона такою кмітливою і бистрою розумом, що і розуміла, і могла наслідувати все, що тільки бачила, як хтось говорить чи робить. Тому знала не тільки латину, але й греку, і наважувалася навіть складати вірші – хоча й не на жіночий лад. Її вірші були настільки вартими уваги, що читаючи їх, кожен дивувався: майстерність сягала рівня видатного вченого поета. До того ж, її красномовність була такою вишуканою, що за власним бажанням могла заохотити скромність, закинути жарт, пробудити сміх, спровокувати розпусту чи безсоромність. А що ще цікавіше, стиль мовлення Семпронії був такий витончений, що незалежно від теми промови вона повністю зачаровувала слухачів дотепністю і витонченістю. А ще вона чудово співала і танцювала: ці вміння, якщо ними правильно користуватися, заслуговують особливої похвали серед жіночих дарів.

Однак усі свої вміння Семпронія використовувала з найгіршою метою. Підбурювана своєю надмірною зухвалістю, вона дуже часто зважувалася на