read-books.club » Публіцистика » Про славних жінок 📚 - Українською

Читати книгу - "Про славних жінок"

208
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Про славних жінок" автора Джованні Боккаччо. Жанр книги: Публіцистика / Інше. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 43 44 45 ... 69
Перейти на сторінку:
чоловікові, що її місце зайняла служниця, раба і повія. Вона тут же вигнала б служницю чи взагалі продала б її у рабство, а чоловіка привселюдно збезчестила б, плачучи й обмовляючи, балаканиною захищаючи свої права, не турбувалася б, що заплямовує неславою чоловіка, який у всьому іншому був найчесніший. 75. Дріпетруа, цариця Лаодіцеї

Читаємо, що Дріпетруа була царицею Лаодіцеї[144] та донькою величного Мітридата. Хоча вона й заслуговує похвали за вірність, яка нас пов’язує з батьками, однак, на мою думку, набагато більше її пам’ятають завдяки нечуваному творінню Природи.

Адже, якщо можна довіряти давнім книгам, народилася вона з подвійним рядом зубів, що стало чудовою виставою для всього населення тогочасної Азії. Хоча така незвичайна кількість зубів аж ніяк не перешкоджала споживанню їжі, все ж значно спотворила її зовнішність; однак вона ставилася до цього з належною стриманістю, як я вже говорив. Адже коли Помпей Великий переміг Мітридата, її батька, Дріпетруа завжди була поруч із ним, зневажаючи найбільші небезпеки і труднощі, засвідчивши цією вірністю, що несправедливість природи не повинна перешкоджати почуттям до батьків.

76. Семпронія, донька Гракха

Семпронія була донькою Тита Семпронія Гракха, славного у свій час чоловіка; її мати, Корнелія, була донькою Сципіона Африкана Старшого. Була вона дружиною славнозвісного мужа Сципіона Еміліана, який успадкував прізвисько свого дідуся завдяки зруйнуванню Карфагена. А також була сестрою Тиберія і Гая Гракхів. Величчю і твердістю духу Семпронія ні в чому не поступалася своїм родичам.

Говорять, що після того, як убили братів через бунт, який вони підготували,[145] народний трибун привів Семпронію до народного суду, що стало великим потрясінням для неї. Там він став наполягати, а народ його підтримав, щоб вона поцілувала Еквіція, чоловіка з міста Фірм,[146] що в Піцені, і прийняти його у свою родину як племінника, тобто сина свого брата, Тиберія Гракха.

Але вона, хоча й стояла на місці, на якому зазвичай тремтять навіть вожді, коли з одного боку вигукував різноголосий неосвічений натовп, засуджуючи і погрожуючи, а з іншого зверхній і владний трибун із шаленством на обличчі, навіть не похитнулася у своєму рішенні. Семпронія пам’ятала, що її брат Тиберій мав лише трьох синів, один з яких ще молодим загинув на службі в Сардинії, а другий ще в молоді роки закінчив свої дні незадовго перед батьковою поразкою в Римі, третій же, немовля, народився після смерті батька – його виховувала годувальниця. Тож вона з незламним переконанням, суворим виразом обличчя, анітрохи не боячись, назвала Еквіція випадковим чужинцем, який намагається заплямувати славний рід Гракхів неправдивими свідченнями, і з ганьбою відкинула його від себе. Жодні накази та погрози не змогли схилити її виконати розпорядження.

Коли жінка дала таку хоробру відсіч Еквіцієві та зруйнувала наглість знахабнілого чоловіка, трибуни вигадали кращий спосіб, який дав можливість переконатися у благородності духу жінки і прославити її непохитність.

Мабуть, знайдуться такі, що скажуть: хоча Семпронія за правом своїх родичів і заслужила, все ж її не слід було зараховувати до славних жінок за непохитність, оскільки жінки від природи є впертими і непоступливими у всьому. Я не заперечую цього, однак вважаю це гідним похвали в тому разі, коли вони покладаються на істину: саме на цьому наполягала Семпронія.

Деякі автори говорять, що Семпронія була настільки непокірною, що нічого з вчиненого супроти її волі не залишила невідомщеним, якщо тільки мала для цього нагоду. Вважають, що вона дала згоду на смерть Сципіона, свого чоловіка: адже після зруйнування Нуманції його запитали, чи вважає він вбивство Тиберія Гракха справедливим – і він виправдав жорстоке вбивство бунтівного чоловіка.

77. Клавдія Квінта, римська жінка

Клавдія Квінта була жінкою з Рима. Достеменно невідомо, яких батьків була вона донькою, але вічну славу заслужила собі своєю винятковою відвагою.

За те, що Клавдія завжди ходила в чудовому різноманітному вбранні та використовувала дуже багато косметики, поважні матрони вважали її не те що не скромною, а навіть розбещеною.

За консульства Марка Корнелія і Публія Семпронія, у п’ятнадцятий рік Другої Пунічної війни,[147] статую матері богів,[148] як знаємо, перевозили з Пессинунта[149] до Рима, прямуючи по гирлу ріки Тибр. Прийняти статую, коли прибуде корабель, згідно з відповіддю оракула, призначили Сципіона Навсика, якого сенат проголосив найкращим чоловіком у місті. Тож він разом з багатьма матронами і вийшов зустрічати вантаж. Моряки скерували корабель зі статуєю на борту до берега, та, наближаючись, сіли на мілину при гирлі ріки.

Коли стало зрозуміло, що зусиллями навіть великої кількості юнаків неможливо стягнути корабель з мілини, Клавдія, котра була разом з іншими матронами, усвідомлюючи свою силу, на очах у всіх присутніх опустилася на коліна і почала смиренно благати богиню, щоб вона дозволила потягнути себе її паском, якщо вважає Клавдію непорочною.

Гордо підвівшись, Клавдія щиро надіялася на здійснення своїх молитовних благань, тож наказала прив’язати корабель до її паска і розступитися всім юнакам. Як тільки вони це зробили, Клавдія легко стягнула корабель з мілини і, на превеликий подив усіх присутніх, затягла його туди, куди було потрібно. Такий дивовижний успіх негайно забезпечив Клавдії щонайбільшу похвалу: ті, що вважали її не надто скромною особою, негайно змінили свою думку на протилежну. Так прийшла на берег жінка, заплямована непевною репутацією, а повернулася додому осяяна красою виняткової скромності.

Хоча все й сталося так, як бажала того Клавдія, однак я не вважаю, що розумно зважуватися на такі вчинки, хоча вони зовсім нешкідливі. Адже якщо хтось прагне довести, що він безгрішний, зробивши щось надприродне, то цим лише спокушає Бога, а не очищає бруд закиненого злого вчинку. Нам личить і поводитися, і жити достойно. І якщо нас вважають не надто добрими, то Бог дозволяє це для нашого ж блага: прагне укріпити наше терпіння, поменшити нашу зверхність, випробувати чесність. Прагне, щоб ми були щасливими самі у собі, незважаючи на те, що іншим не подобаємося.

Цього має бути достатньо для нас,

1 ... 43 44 45 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Про славних жінок», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Про славних жінок"