Читати книгу - "Кваліфікація повторності злочинів"

Відповідно до кримінального закону, повторністю може бути визнано і вчинення нового злочину особою, що має непогашену або не зняту судимість за попередній злочин. Тобто законодавець формально-логічно прирівнює між собою ці поняття. Крім того, з історичного огляду питань повторності злочинів видно, що вчені і ототожнювали ці поняття, і проводили між ними розмежування. Наприклад, В. М. Кудрявцев виділив такі варіанти співвідношення рецидиву злочинів з повторністю та сукупністю злочинів:

а) рецидив не утворює ні сукупності, ні повторності злочинів (вчинення вбивства особою, яка має судимість за крадіжку);

б) рецидив одночасно утворює повторність (особа, яка має судимість за крадіжку, під час відбування покарання вчинила розбій);

в) рецидив збігається із сукупністю (особа раніше була засуджена за розбій і знову засуджена за вбивство і крадіжку);

г) рецидив збігається і з повторністю злочинів, і зі сукупністю злочинів (особа, вдруге засуджена за розбій, вчиняє крадіжку транспортного засобу і розбій; то її дії прийнято кваліфікувати за сукупністю злочинів, причому за розбій відповідатиме повторно[289].

Однак, слід сказати, що сукупність і рецидив злочину можна розмежувати за достатньо конкретними ознаками, а саме: сукупність утворюють злочини, вчинені і з умисною формою вини, і з необережності, та за жодний із злочинів, які утворюють сукупність, особу не було засуджено. В той же час для рецидиву злочину характерно вчинення тільки умисних злочинів і наявність судимості за попередньо вчинений злочин.

У ст. 34 КК України передбачено, що рецидив злочинів — це вчинення нового умисного злочину особою, яка має судимість за умисний злочин. З цього визначення можна виділити такі ознаки:

— вчинення двох або більше злочинів з умисною формою вини. Поняття рецидиву, яке міститься у ст. 34 КК України, обмежує його лише випадками вчинення нового умисного злочину особою, засудженою за умисний злочин. Вчинення після вчинення умисного злочину одного чи декількох нових необережних або, навпаки, вчинення після одного (чи декількох) необережних злочинів нового умисного злочину рецидиву не утворюють;

— судимість особи за попередній злочин. На відміну від фактичної повторності злочинів, у випадку рецидиву за раніше вчинений умисний злочин відповідна особа повинна мати судимість. Це означає, що за зазначений злочин стосовно цієї особи повинен існувати обвинувальний вирок, який набрав законної сили. Новий умисний злочин повинен бути вчинений особою під час відбування нею покарання або протягом строків, встановлених ст. 89 та ст. 108 КК України для погашення судимості, якщо тільки її не було знято у передбаченому ст. 91 та ч. 4 ст. 108 КК України порядку.

Проте ці ознаки не характеризують особливостей рецидиву злочинів, які відрізняють його від повторності, оскільки, як уже було зазначено у попередньому підрозділі, повторністю може бути визнано і вчинення нового злочину особою, що має судимість за попередній злочин. У ч. 4 ст. 32 КК України зазначено, що повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом, або якщо судимість за цей злочин було погашено або знято. А в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 4 червня 2010 р. № 7 «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» вказано, що для визнання злочину повторним немає значення, чи було особу раніше засуджено за вчинення злочину. Тобто поняття повторності злочинів охоплює рецидив злочинів.

Повторність включає в себе рецидив у тому випадку, якщо він не виступає ознакою складу злочину. В. М. Кудрявцев зазначив, що повторність не слід змішувати із судимістю. Якщо в статті КК йдеться про судимість, то до цієї ознаки не можна відносити випадки вчинення злочину вдруге, якщо особа за перший злочин не була засуджена, і навпаки, якщо в статті згадується повторність, то це поняття охоплює і випадки судимості за раніше вчинений злочин[290]. Тобто, у випадках, коли законодавець прямо вказує в диспозиції норми на «вчинення злочину особою, раніше судимою», слід говорити про рецидив, а у випадках, якщо закон не виділяє рецидив як ознаку складу злочину, але передбачає посилення відповідальності у разі повторності, то повторне вчинення злочину особою, яку було засуджено за відповідний злочин, враховують як повторність[291].

Відповідно до зазначеного вище, рецидив становить собою повторність, пов’язану із засудженням за попередній злочин, тобто особа є засудженою за злочин і знову вчиняє злочин.

Згідно з п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 р. № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання»[292], для вирішення питання про наявність рецидиву злочину не має значення, чи був закінчений умисний злочин, за який особа засуджується за останніми вироком або засуджувалась раніше, а також була вона виконавцем чи співучасником цих злочинів.

У юридичній літературі рецидив класифікують по-різному: за кількістю засуджень, за характером злочинів, за ступенем суспільної небезпеки. Кваліфікуюче значення має спеціальний та пенітенціарний рецидив.

Загальний рецидив — це рецидив, який охоплює різнорідні злочини, тобто не тотожні за родовим чи безпосереднім об’єктом. Наприклад, випадок коли особа має судимість за заподіяння умисного тілесного ушкодження та протягом строку судимості вчиняє шахрайство, або якщо