Читати книгу - "До ніг твоїх я небо простелю…"

— Я б-бачу вас, — несміливо промовила.

Та відповіді не було.

Ще кілька секунд — і в слухавці почулися короткі гудки.

Машина завелася, різко рушила з місця. Зробивши коло у дворі, виїхала на дорогу й за хвилину зникла за поворотом…

Рахімов майже безшумно піднявся на другий поверх власного будинку.

Усі давно позасинали, навколо глибока тиша.

Зайшов у спальню.

Не роздягаючись, ліг поруч з Лією. Вона глибоко спала.

«Хіба тіло може існувати без душі? Дихати без повітря? Жити без серця? — подумки запитав сам себе, милуючись сонною дружиною. — Хіба настане день, як згасне сонце? Навіщо переживати миті задоволення у повній пітьмі, якщо згораю від любові, осяяний світлом небесної зорі? — легенько погладив м’яке волосся коханої жінки. — Навіщо вдихати мертві парфуми, якщо божеволію від аромату живої троянди? Навіщо, відчуваючи спрагу, ковтати приторний мед, якщо вдома чекає жива вода? Моя Лія… Моя рідна. Моя половинка. Моя радість і моя печаль. Моя рання весна і в майбутньому гордовита зима. Мій світанок і захід мого дня. Мій раю… Я твій до останнього подиху. Тільки твій…» — ніжно торкнувся устами її чола.

— М-м, — крізь сон промуркотіла, відчувши легкий дотик.

Обережно, щоб не розбудити, пригорнув свою милу й задоволено заплющив очі…

Марат любив усіх дітей однаково. Проте особливу увагу приділяв синам Тимурові й Аланові. Вони вже подорослішали. Колись саме на їхні плечі ляже тягар сімейного бізнесу. Тому відносини між хлопцями повинні бути дружніми. Брат завжди повинен уміти захистити й підтримати іншого брата. Це була головна вимога Рахімова. Найменші непорозуміння між синами суворо присікалися. Вони росли під пильним наглядом, наче зіниці його очей.

Сьогодні, без попередження, завітав на тренування з вільної боротьби у спортивний клуб, де займалися хлопці. Несподівано став свідком неприємної сцени, коли Тимур з Аланом у спарингу не тренувалися, а реально билися. На думку батька, ініціатором був Тимур. Тренер хотів зупинити їх, але Рахімов подав знак рукою, щоб не чіпав. Хотів подивитися, чим усе закінчиться, хто припинить першим. Та брати розійшлися не на жарт. Тренеру все ж таки довелося втрутитися.

— Щоб я їх не бачив кілька днів, бо за себе не ручаюся!!! — кричав до Лії оскаженілий Марат, коли приїхали додому.

Хлопці миттю піднялися у свою кімнату.

— Вони хочуть до гроба мене довести!

— Господи, що сталося? — не розуміла дружина. — Чим вони так тебе розсердили?

— Я відчуваю між ними неприязнь! — сердито пояснив. — Вони билися на тренуванні!

— О, милий, прошу, заспокойся, — гладила Марата. — Це діти, таке буває.

— Вони не просто діти! — знов підвищив тон Рахімов. — Вони — рідні брати! Одної крові! Я навіть крихту ненависті між ними не потерплю. Так їх покараю, що все життя пам’ятатимуть батькову науку! — гнівно глянув на другий поверх.

— Чш-ш… Ти вдома. Все гаразд. Зараз я з ними поговорю. З’ясую, в чому причина, що призвело до такої поведінки. Заспокойся, присядь, я зараз заварю чаю з м’яти, — обіймала коханого.

— Принеси мені в кабінет, — суворо, але вже набагато спокійніше відповів. — Я ще попрацюю.

— Таточку, ти вдома, — як завжди, з розбігу кинулася на шию Маратові донечка Міра. Вона одна не боялася батькових криків. Адже її вони ніколи не стосувалися.

— Ох, моє серденько, — відразу розтанув. — Зірочко моя.

— Чому ти сердитий? — жалібно глянула на батька.

— Твої брати засмутили мене. Але вже все гаразд, — поцілував дівчинку в чоло. — Біжи до себе.

— Що між вами відбувається? Ви батька буквально до сказу довели, — зайшла перед сном у кімнату синів Лія.

— Та нічого не відбувається, — озвався Алан. — Тато чомусь вважає, що ми з Тимуром не любимо одне одного. Щоб не зробили — все не так.

— Ми сьогодні й справді билися, — додав Тимур. — Але заздалегідь про це домовилися. Адже з цих формальних спарингів ніякої користі. А якщо стане потреба по-справжньому захищатися? Чого варті такі заняття, де немає реальної практики?

— Ви говорили про це батькові? — поцікавилася Лія. Адже дійсно не бачила ненависті між дітьми.

— Пробували, — знов Алан. — Та він і слухати не хоче. От якби ненароком застав, як ми з Тимуром цілуємося…

— Алане! — різко перервала мати. — Що ти собі дозволяєш?

— Пробач, мамо, — вибачився син. — Але складається враження, що тато тільки й шукає нагоди, щоб насварити нас.

— Ти помиляєшся, — навчала Лія. — Ви — його душа, його майбутнє. Тато переживає… А ви своєю поведінкою робите йому боляче. Людина, якій боляче, сердито на все реагує.

— То він з великої любові нас карає? — перепитав Тимур.

— Не засмучуйте більше свого батька, — зітхнула Лія, не в силах донести дітям головного.

— Ти все чув? — запитала в Марата, який стояв під дверима й слухав розмову матері й синів.

— Дай, Боже, все так, як вони кажуть, — заспокоївся. — Дай, Боже.

Та наступна витівка хлопців не заставила на себе довго чекати.

На короткі весняні канікули Марат відправив синів у Мужіїв до бабусь і дідусів. Там вони щодня каталися на конях. Обидва були прекрасними вершниками. У сідлі трималися професійно, адже сиділи в ньому з чотирьох років.

Не знати, що там трапилося, але підлітки гайнули в поле поза територією кінного клубу й гасали на конях, наче на перегонах.

Гнали, допоки одна тварина не стала неконтрольованою й понесла Алана, задерши хвіст, мов божевільна. Тимур уже не міг його наздогнати й переляканий повернувся у клуб. Там про все розповів. Хлопця швидко знайшли. Кінь скинув його на землю. Благо, обійшлося без серйозних наслідків. На травмовану ногу наклали гіпс.

— Але так і шию зломити недовго! — сердито вимагав від адміністрації закладу пояснень Красовський, під чию опіку були залишені юнаки. — Ви несете відповідальність за них. Де ж були ваші люди, коли хлопці